Знайти місце сили в Тернополі

П’ятнадцятий обласний центр для мене – Тернопіль. Я збиралась відвідати його ще до Ужгорода, але тоді мені завадила робота. Проте після звільнення я отримала повну свободу пересувань і вирішила – пора!

Кінець жовтня вже доволі холодна пора, тому вранці на вокзалі (а приїхала ледь не вночі) я добряче підмерзла. Добре, що одягнула зимову куртку – в пальто було б куди гірш. Та холод не злякав мене, а навпаки заохотив до руху – вже з раннього ранку я почала свою прогулянку містом.

Найперше пішла до ресторану «Старий млин», що привабив мене своїм зовнішнім виглядом. Від нього вже рушила в центр міста. Пам’ятаю, що на одній з вулиць натрапила на квітковий магазин з великою виставкою квітів і довго не могла намилуватись цією осінньою красою! А далі – гуляла, фотографувала й насолоджувалась ранковою тишею. Так, в місті було спокійно і добре.

Тернопільський драмтеатр, Тристоронній годинник, пам’ятник Соломії Крушельницькій і скульптура «Випадкова зустріч», з якою я попросила сфотографувати себе випадкову перехожу. Було ніяково, але так хотілось мати фото тут, що я набралась сміливості, чому дуже рада! На вулиці гетьмана Сагайдачного і Валовій роздивлялась архітектуру та місцеві заклади, звірялась з маршрутом за картою, яку взяла в Туристично-інформаційному центрі, і милувалась Архикатедральним Собором Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці, що є справжньою візитівкою міста. Прийшла до Тернопільського замку і сіла перепочити тут на лавці. Сиділа й говорила з мамою по телефону, коли до мені підійшли дві жінки запитатись чи все в мене добре (сиділа я скрючена як гак – спина боліла), за що я їм страшенно вдячна! Є ще небайдужі люди!

Від замку спустилась до Тернопільського озера. Невдовзі після цієї зустрічі я зрозумію, що вода для мене – джерело сили. Тоді ж я була справді зачарована! Не вважаючи на ранкову прохолоду (а біля води це особливо відчувається), я неспішно гуляла набережною ставу – Альтанка, острівець кохання, фотозона «Я люблю Тернопіль», – і милувалась водною гладдю. Тут же я прочитала про прогулянки на теплоході, які відбуваються в теплий період року і мені так захотілось покататись! Ну чому я не приїхала раніше?

Після великої води я пішла в гідропарк Топільче. Блукала всипаними пожовклим листям доріжками і розглядала місцевих тваринок. Чималенька територія парку геть вибила мене з сил – недосипання і пройдені кілометри дались взнаки. Захотілось присісти, а ще краще прилягти! Але дрібний дощ не дав вмоститись на лавці, тому довелось йти до кав’ярні.

Зайшла до Карма Кави (як і планувала в своєму маршруті), замовила каву і стала чекати. Коли ж її принесли, я не поспішала – насолоджувалась кожним ковтком, який зігрівав мене зсередини. Виявилось, що я добряче замерзла, тож гаряча чашка стала для мене справжнім порятунком! Гріла об неї руки і заколисувалась ритмом міста. Надзвичайно люблю таку повільність в подорожах! Моменти, коли можна відчути місто або місце на повну. Ще одна думка: значить, кількість все ж таки відступає перед якістю. Я відвідаю все, що хочу, просто не так швидко, як мені це здавалось спочатку. Та, може, так і не треба?

Наостанок, вже перед самою електричкою, забігла спробувати тернопільську піцу за «совєцькім» рецептом. Знаходиться невеличкий заклад «Добра піца» ліворуч (якщо стати обличчям до) Драмтеатру. І там справді неймовірно смачна піца! Знаєте, така, як в шкільних їдальнях продавали? З докторською ковбасою, майонезом і тертим сиром. Все дуже просто, але так смачно! Я ледь пальці не проковтнула! Коштує зовсім небагато – тоді, в жовтні 2018-го, я заплатила за неї 12 гривень, а наїлась на весь вечір, що врятувало мене в поверненні додому)) Добиралась як завжди бюджетно, а тому довго – дві електрички і один потяг зайняли весь вечір і навіть частинку ночі.