Ужгород: теплі розмови і багато сиру на ярмарці

З моєю подругою Веронікою ми давно не бачились. Тепер вирішили зустрітись на якійсь невідомій нам обом території. Думали-думали і вирішили їхати в Ужгород. Яка ж вона, столиця Закарпаття?

Вранці ми з подругою вийшли з потяга і одразу відправились на сніданок. Кав’ярня-столова поблизу залізничного вокзалу нічим особливим не здивувала, проте добре укріпила наші сили на день. Першим у нашому списку був Ужгородський замок, до якого ми й направились після сніданку. Пам’ятаю, що було багато туристів і ми довго-довго бродили кімнатами замку-палацу, роздивляючись старовинні меблі й інтер’єри. Внутрішній дворик здивував своєю мініатюрністю, а ще втішив тимчасовим затишшям між повсякчасним туристичним гаміром. Після замку ми подивились на Ужгородський греко-католицький Катедральний Собор, прогулялись до Дитячої залізниці, подивились на Обласну філармонію і Театр ляльок.

Найяскравішими спогадами цієї подорожі для мене є два: перший, коли ми, нагулявшись містом, присіли на лавку і грілись на сонці. Було так добре просто сидіти й мовчати, насолоджуватись моментом зустрічі, сонцем і відпочинком! І другий – ми гуляли липовою алеєю вздовж Ужа. Пожовклі осінні дерева створювали тут чудову атмосферу спокою та краси. Ми просто йшли і говорили. Говорили багато і про все на світі. Було добре! Такі прості речі дарують найбільше насолоди))

Звичайно ж, ми багато фотографували! А ще розшукали декілька фігурок-мініатюр: Пам’ятник Орієнтувальнику, Бравий вояк Швейк, вузол Кротона та інші. Несподівано потрапили на ярмарок і накуштувались сирів до несхочу! Яких там тільки не було – свіжі і з трирічною витримкою, з дірочками і зовсім без них, бліді і яскраво-жовті, зі спеціями, з горішками, із зеленню… Пропонували багато м’ясних виробів, але проти них запротестувала Вероніка. Також продавали багато домашніх вин та наливок, але проти них запротестувала я. Добре, що на сирі ми зійшлись))

А ввечері ми вже повертались додому. Натомлені ноги гули в тісних чоботах і мене страшенно хилило в сон. Проте до Львова, де й виходила моя подруга, ми не лягали спати. Говорили. Говорили про життя, роботу, кохання. І саме тоді я прийняла декілька рішень. Та розмова підштовхнула мене нарешті зробити вибір. Перше – я вирішила звільнитись з роботи, яка мене страшенно виснажувала (і яка чекала на мене наступного ж ранку після подорожі!), а заробіток давала малий. Друге – зізнатись нарешті в своїх почуттях небайдужій мені людині. Це рішення, мабуть, далось ще складніше, ніж перше. Але я таки наважилась і, вже після всього, не могла перестати радіти зі своєї сміливості!

Ця зустріч і подорож вкотре нагадали мені, що всі відповіді ми вже знаємо, варто лиш наважитись їх озвучити і діяти. Діяти!