Хмельницький. Чи є на що подивитись?

Після відвідин Чернівців з ближніх міст залишався Хмельницький. Сполучення дозволяло їхати туди в будь-який день, тож однієї суботи я вирушила за новими пригодами.

Нарешті я побачила Хмельницький! Не вокзал, не залізницю, не базар, не з вікна маршрутки чи автобуса. Побачила його так, як люблю – ногами, очима, вухами й всім-всім-всім. І тут справді є на що подивитись та куди сходити, окрім базару й торгових центрів.

Від залізничного вокзалу, куди я приїхала ранковою електричкою, направилась в центр міста. Сквер ім. Івана Франка втішив мене блошиним ринком – так хотілось підійти і роздивитись товари кожного продавця! Старі фотоапарати, книги, порцеляна, інструменти й деталі – чого тут тільки не було! Та я спішила далі. По Проскурівській дійшла до парку ім. Шевченка і зупинилась – згадала, що спішити мені не потрібно. Сіла на лавку і, як тепер пам’ятаю, читала оповідання Буніна «Антонівські яблука». А потім і сама їла яблуко))

Після перепочинку рушила до Майдану незалежності біля Облдержадміністрації, пройшлась Бульваром на Гагаріна з кованими скульптурами, встигла помітити багато-багато кольорового листя на деревах. Гуляти і слухати як листя, що вже злетіло з дерев, хрумтить під ногами, особливо приємно! Пішохідною частиною Проскурівської дійшла до Старої пожежної вежі і направилась в парк. Взагалі, центральна частина міста мені дуже сподобалась своїми старовинними будинками (хоч досить багато на них «відбитків» радянського ХХ століття).

Парк ім. М. Чекмана запам’ятався своєю величиною – є багато розваг і місця, для того, щоб побути на природі й відпочити від міської тиші. Тут я по-справжньому відчула осінь. Пам’ятаю, стояла на містку над струмком-каналом і дивилась як плавають качечки. Сонечко зігрівало теплом, а під ногами в мене вже гуляло жовте листя. Я зупинилась на одній з лавок і сіла читати. Саме такі миті спокою дуже люблю в подорожах! Коли нікуди не спішу, не намагаюсь побачити все і навіть більше, а просто насолоджуюсь тим, що я є. В новому, до цього невідомому, місті. Знайомлюсь, досліджую, пізнаю. І відчуваю себе частиною цього великого неосяжного світу!

Хмельницький виявився саме тим містом, де можна не гнатись за відвіданням усіх туристичних об’єктів, а просто відпочивати. Поверталась додому з думкою, що потрібно частіше звертати увагу на саме місто, а не тільки на його туристичну складову.