Як поїхати в Чернівці й опинитись на кордоні з Молдовою

Я бувала в Чернівцях, але то була не туристична поїздка, тож самого міста майже не бачила. Тому з поверненням на навчання (у м. Кам’янець-Подільський Хмельницької області) подумала про те, що тепер варто б відвідати Чернівці й Хмельницький. Але я й уявити не могла, що так швидко візьмусь втілювати свої задумки в життя!

Ввечері 31 серпня я пішла гуляти містом з подругою Вікою. Розповідала про свої подорожі, говорила про мрії, як планую маршрут і скільки грошей витрачаю. І, слово за слово, якось так вийшло, що ми вирішили поїхати в Чернівці. Прямо тепер. От ввечері виїхати і вранці вже бути в Чернівцях. Я знайшла дуже дешевий варіант – електричку до станції Ларга. Там ми мали б пересісти на електричку, що їде в Чернівці. Нашвидкоруч зібрали сумки, їжу, себе і вирушили.

Було весело їхати з подругою – це ж ще одна пригода разом! Та коли ми приїхали в Ларгу, то виявили, що не врахували один нюанс. Ларга – невеличкий населений пункт в Чернівецькій області. Знаходиться майже на кордоні з Молдовою, тому на станції діє пропускний пункт. Ми посміялись з цього, пофотографували табличку «Контрольно-пропускний пункт» і всілися чекати. Трохи їли, трохи спали, сміялись, думали про Чернівці. До слова, на станції ми були одні. Наша електричка мала прибути о 4 ранку. Та от, незадовго до цього, ми знайшли чергову по станції аби купити квитки і виявилось, що для того, щоб сісти в електричку, потрібно мати закордонний паспорт. Залізниця перетинає кордон з Молдовою і робить на її території декілька зупинок. Без закордонного паспорту скористатись транспортом не можна.

Ситуація: двоє дівчат вночі на вокзалі у прикордонному пункті, майже без грошей і документів (якщо не рахувати студентських). Сказати, що ми були в шоці – нічого не сказати. Похапцем вирішили їхати у найближчий населений пункт – Кельменці –  на таксі, а звідти вже зранку якось добратись чи то в Чернівці, чи то повернутись додому. Та чергова, побачивши наш шоковано-розгублений стан, вирішила допомогти. Вона порадила нам сісти в потяг Київ-Чернівці, що буде тут за годину. Можна попросити провідника, щоб він нас взяв у вагон на вільні місця, якщо такі є. Добре, спробуємо.

На наше величезне здивування провідник влаштував нас в купе! Я востаннє їхала так років 12 назад! Вирішили трохи поспати, щоб набратись сил. Хто спав (я), а хто ні (Віка), та до Чернівців ми добрались. Віка на знак подяки тицьнула провіднику 100 гривень і ми швиденько злізли з потяга, ховаючи наш сором в усмішках.

Це був довгий день! Ми багато-багато ходили, говорили й сміялись. Найбільше – з нашої нічної пригоди. Чернівці тішили нас сонцем і теплом. В Чернівецький університет ім. Федьковича нам потрапити не вдалось – там урочисто святкували 1 вересня. Далі ми гуляли центром міста – площа Турецької криниці, драмтеатр ім. О. Кобилянської і Театральна площа, Будинок-корабель, Ратуша і пішохідна вулиця Кобилянської. Обідали бутербродами, годували голубів, а додому повертались автобусом – так навряд в Молдову заїдемо))

Старовинна архітектура, бруківка і квіти на вікнах. Такими я запам’ятала тодішні Чернівці. Запам’ятала, щоб повернутись.