Тилігульський лиман. Два дні на безлюдді

Це була дуже бажана і довгоочікувана поїздка. Всією сім’єю вирішили тоді їхати на Тилігульський лиман, бо вже відпочивали тут (давно-давно, коли мені було 5 років). Я була ще маленькою і не надто пам’ятаю те все. Але знаю, що саме відтоді зародилась моя любов до великої солоної води.

Тепер їхали на лиман більшим складом, та від цього було тільки цікавіше. Неймовірно, але нам здалось, що за останні 15 років дорогу в районі лиману ніхто не ремонтував (шматок траси Р55). Настільки не ремонтував, що її просто не було! Чесно – це найжахливіша дорога, яку я бачила в усій Україні (говорю це вже зі свого майже трирічного досвіду). І мені прикро, що вона веде до такого гарного місця.

Після багатьох годин по бездоріжжю, втомлені й запилючені (а був там один такий шмат дороги, де її взагалі не було – ні асфальту чи його залишків, ні ґрунту, ні бруківки – просто пісок; тому ми й прозвали цю дорогу Миколаївською пустелею), ми таки доїхали до лиману. Знайшли невеличкий безлюдний пляж (тут всі такі) і почали облаштовувати своє пристанище на наступні два дні.

Оскільки приїхали ми на безлюддя, то й таких переваг цивілізації як інтернет тут не було (принаймні мені так здавалось). Тому з чистою совістю я забула про нього на два дні. І лише на кінець наступного дня, коли мені треба було перевірити наш маршрут додому, виявила, що насправді мережа тут чудова, а інтернет швидкий! Але про відпочинок від нього не пожалкувала ні на мить.

Це був справді один з найкращих сімейних відпочинків! Ми багато-багато плавали (аж шкіра зробилась солоною!) і засмагали, їли кавуни, консерви й лузгали насіння, пили чай і каву з пластикових стаканчиків, грали в карти, спали в палатках, читали, ловили рибу і відчували себе справжніми «дикими» відпочивальниками. Єдине, на що особливо хочу звернути увагу – комарі. Їх в таких місцях дуже і дуже багато! Добре, що ми заздалегідь про це подумали і запаслись спреями та спеціальними спіралями від комарів, що й порятувало наш відпочинок.

Тепер згадала, що не тільки не сиділа в інтернеті, а першого дня навіть мало фотографувала! Хотілось відпочити від телефону. Проте ввечері був такий красивий захід сонця, що пропустити це було б справжнім злочином! Тому я взяла телефон до рук і заходилась фотографувати ледь не кожну мить. Це один з найкращих заходів сонця, що я бачила!

Для ночівлі у нас було дві палатки, машина і декілька спальних мішків. Ділити своє спальне місце з кимось я не люблю, тому запротестувала і вирішила спати на свіжому повітрі просто в мішку. Лягли ми доволі рано, а прокинулась я першою. І це був один з кращих моментів у моєму житті! І от, уявіть:

Літній ранок на узбережжі. Я прокинулась від першого світла цього дня. З-за горизонту повільно вставало сонце, а повітря після прохолодної ночі наповнювало легені неймовірною свіжістю. Це особливе повітря літнього ранку. Закутавшись у свій мішок-ковдру, якось інстинктивно я пішла прогулятись узбережжям і подивитись, де прокидається сонце. Над водою літали поодинокі птахи, мирно плюскотіла об берег вода, навколо стояла тиша. Тиша безлюддя і спокою. Тиша, якої іноді так бракує в щоденних буднях! Тиша, яку хотілось слухати…

Поступово почали прокидатись мої. Всі відіспались і готові були до ще одного дня купання в лимані. До речі, тут вода солоніша, ніж в морі. Чи то лиш тут, чи то так в усіх лиманах? Може знаєте? (А ще в місці де ми зупинились було дуже-дуже мілко; я заходила десь метрів на 20, щоб хоч трохи поплавати).

Та все рано чи пізно завершується. От і нам прийшов час повертатись додому. Це було сумно-приємно водночас. Дорогою назад змінили трохи маршрут, щоб не їхати знову тією жахливою дорогою. Провели ще один захід сонця, та вже з вікна машини. Нас наповнювала приємна втома, а вдома чекав душ і наші ліжка…