Дівчача подорож у Вінницю

Думки про поїздку в Вінницю в мене виникали давно, оскільки це одне з тих небагатьох міст, до яких прямо з КП можна доїхати потягом. Тоді я ще не уявляла, що можу їздити кудись сама, тому мандрівка до Вінниці відбулась у складі нашої дружньої Сім’ї – мене, моєї сусідки А. та наших подруг Н. і НЛ.

Чесно кажучи, я не пам’ятаю як саме виникла ідея поїхати вчотирьох, але вона всім сподобалась, тож ми швиденько спланували подорож, визначились з датою і купили квитки. Це була друга половина квітня, наша радість не знала меж і ми вже уявляли особливу дівчачу поїздку!

Час від купівлі квитків і до подорожі пролетів дуже швидко і, в ніч з 8 на 9 травня, ми вийшли з гуртожитку й попрямували на залізничний вокзал. Жага майбутніх пригод переповнювала нас! Ранок у Вінниці виявився холодним, голодним і сонним. Але ми це подолали (пересиділи на вокзалі – зігрілись, подрімали, перекусили) і близько 9-ї вийшли в місто.

Вінниця виявилась такою красивою! Я зовсім не очікувала! Але не тому, що думала, ніби вона якась негарна, я просто не очікувала нічого (і це завжди кращий варіант!). А вінницькі трамваї – то окрема любов: стукотять колесами по бруківці, сині-сині, як хвилі, з білими боками-пінами! Не могла перестати їх фотографувати!

Оскільки це було 9 травня, то ми, побачивши біля зупинки дідуся-ветерана з величезною кількістю медалей на піджаці, вирішили обов’язково з ним сфотографуватись. Було так приємно стояти біля нього! Досі пам’ятаю цей особливий момент)

Одним з перших must visit у нашому маршруті був музей Михайла Коцюбинського. Він виявився дуже цікавим – фотографували все, що траплялось на очі: від перших рукописів до старовинних меблів. Окрема подяка вахтерці, що впустила нас у той святковий (вихідний!) день. Гарний білий будиночок і маленький сад з дивовижним рослинами! Найцікавіша, звичайно, агава. Гуляти, вдихати повітря, милуватись красою…

А далі було просто море фото! Біля красивої альтанки ми стрибали, позували, просили людей, фотографували одна одного, робили селфі… Наступним – просто захоплюючим! – пунктом став ретро-музей автомобілів. Перелапали, переміряли, перефотографували все, що можна! Які ж красиві машини раніше були! Знайшла серед них навіть Москвич, що був як дві краплі води схожий на дідовий (ми ним колись на лиман їздили)! Послухали імпровізований концерт місцевих доглядачів музею і спробували себе у ролі пожежних (звісно, для фото). Вражень набрались катастрофічно багато!

Потім ми з подругами відвідали Краєзнавчий і Художній музеї. Трохи прохолоди серед по-літньому спекотного весняного дня. Побачили мамонта і замилувались картинами. Відпочили в затінку й рушили далі, до знаку «I love Vinnytsa». Та поки ми йшли розпочався дощ! І як же добре, що ми взяли з собою парасольки! Трохи змокло взуття, але цим все й обійшлося. Дорогою вирішили пообідати і зайшли на піцу в заклад «Бібліотека restobar» біля Водонапірної башти. Ресторан виявився дуже атмосферним – на стінах книги, на столиках лампи і особливий спокій, який нам не хотілось покидати…

Та ми продовжили слідувати нашому маршруту. Біля знаку всі вже були стомлені – хотілось просто посидіти і відпочити, що ми власне й зробили. Але через це запізнились на останній сенс в планетарій, куди я дуже-дуже хотіла потрапити! Та довго сумувати нам не довелось – атракціони, що знаходились тут, в парку ім. Леонтовича, значно покращили настрій і стали завершальним акордом в нашій маленькій мандрівці!

 Додому повертались страшенно втомлені, але щасливі! Ще одна дівчача подорож лишилась позаду…