Миколаїв. І знову зоопарк

Якби на початку 2018 мені хтось сказав, що він стане таким насиченим на події, а точніше на поїздки – я б нізащо не повірила! От чесно. Так, звичайно, я десь-колись мріяла про подорожі, але це було так далеко і нереально! А думки подорожувати Україною в мене, по суті, взагалі не було. Та все обернулось дуже несподівано!

Чесно кажучи,  я навіть не знаю звідки вести початок свого подорожування. До цього я була тільки в найбільших містах України, але мені не хотілось би виключати їх зі списку «я там була». Встигла відвідати Миколаїв, Одесу,  Львів, Київ і багато де побувати просто проїздом – вокзали, види з вікон автобусів і потягів... Проте це було до 2018. А подорожам цього року я хочу надати особливої уваги, бо вони зробили дещо неймовірне. Страшно в цьому зізнаватись навіть собі, але вони внесли зміни. В моє життя. Я не одразу їх відчула і помітила, але це таки сталось. Тому їм особлива увага.

От саме подорожі в повному сенсі цього слова розпочались з Вінниці. Але! До Вінниці я їздила в Миколаїв і мені зовсім не хочеться оминати його стороною. Тому почну з нього.

В Миколаїв ми поїхали на День народження мого молодшого брата Ярослава відвідати зоопарк. Я була там не раз, але не могла пропустити таку нагоду, тому поїхала теж. Зоопарк насправді дуже великий (хоч кажуть, що в Києві більший) і всю його територію ми здолали десь за три години. Був кінець квітня і погода стояла по-справжньому весняна – сонце зігрівало своїм теплом. Мій телефон ледь не луснув від фото, брати ледве не спеклись, а ми з мамою мало не збожеволіли! Ох вже ці сімейні поїздки!

Того дня найбільше мені припали до душі мама-ведмедиця зі своїм маленьким ведмежам – вона ніжно притискала його до себе і щось вишукувала-вилизувала в його шерстці. Вони нагадали мені мультфільм про Умку) А ще запам’ятались красиві фініки (не ті що їсти, а лисички такі), поні, лами, зебри і сила-силенна всілякого птаства! Находились ми тоді – страшне! Після зоопарку двічі заскочили в гості до родичів і – о, прекрасність! – ввечері сіли просто кататись на трамваї! Проїхали до кінцевої зупинки і назад. Здається нічого незвичного, але мені було по-особливому добре: спокійний весняний вечір, коли втомлене за день сонце віддавало останнє тепло, майже безлюдний вагон, у вікна якого час від часу зазирають квітучі дерева,  тихий стукіт коліс супроводжує вигляд будинків різних епох та стилі. Просто і… класно.

Вночі, дуже втомлені й страшенно задоволені, ми їхали додому. І тоді я ще не знала скільки всього попереду.