Про авторку (або відповіді на запитання, які у вас можуть виникнути під час прочитання книги)

Привіт! Мене звати Люда і я мандрівниця. Насправді мені досі соромно заявляти про себе так, бо за межі України я не виїжджала, а у світі, де донедавна всі кордони були відкриті й подорожі стали чимось звичним, для того, щоб вважатись справжнім мандрівником, потрібно відвідати хоча б з десяток країн. Я завжди була дещо песимістичною, боялась змін і складнощів, намагалась не виділятись з-поміж інших та думала, що можу так мало! Але тепер все трохи не так. На світ і життя намагаюсь дивитись оптимістично, досі боюсь змін і складнощів, але розумію, що вони потрібні і я впораюсь навіть з тим, чого раніше й уявити не могла, а ще знаю, що можу насправді дуже багато! Як так сталось? Думаю, важливу роль для моїх внутрішніх змін стали подорожі. Тому у цій книзі я розповідаю про те, як почала подорожувати і про зміни, які мені принесли усі мої мандрівки.

Три роки мого студентського життя (2018–2020) я подорожувала Україною. В мене було дві початкові точки для відправлення в подорож: перша – місто Кам’янець-Подільський Хмельницької області, де я навчалась в університеті, і друга – місто Первомайськ Миколаївської області, звідки я родом і поблизу якого знаходиться дім моїх батьків. Я навчалась на факультеті української філології та журналістики в Кам’янець-Подільському національному університеті імені Івана Огієнка від осені 2015 і до кінця 2020. У 2019 році закінчила бакалаврат і вступила на магістратуру. Моя спеціальність – середня освіта, тобто я вчитель української мови та літератури. Тому у книзі я згадую про практику в школі, яку проходила навесні 2019, написання дипломної роботи з частиною про Ольгу Кобилянську і саме цим пояснюється мою любов до музеїв письменників.

Мій дім знаходиться в селі Грушівка на Миколаївщині, а в Первомайську знаходиться залізниця, звідки я завжди виїздила в подорожі. Та саме в селі зародилась моя любов до води й полів, взагалі – до природи. Дитинство на берегах Південного Бугу з його численними порогами і безкраї поля за селом, якими так любо кататись на велосипедах, посприяли тому, що всюди, де б я не приїздила, намагалась знайти шматочок природи. Тому часто моїми улюбленими місцями в нових містах ставали парки й міські водойми.

Найпопулярнішим видом транспорту в мене були електрички і зараз я поясню чому. По-перше, тому, що це дешево, а для мене – взагалі безкоштовно. Студенткою я мала студквиток, який надає 50% знижки на проїзд залізничним транспортом і, окрім того, в мене було Посвідчення дитини з багатодітної сім’ї, що надавало мені можливість користуватись електричками повністю безкоштовно. Тому деякі мої подорожі були забезпечені пересуванням виключно електричками. По-друге, тому, що краєвиди! Залізничні шляхи прокладені поміж полів і гір, над ріками й вблиз моря. Споглядати всю цю красу з вікон електрички (якщо вони це дозволяють) неймовірно! І, по-третє, тому, що саме тут можна побачити, чим живуть люди певного регіону, області, міста й села. Почути різні історії, познайомитись з цікавими людьми й навіть отримати корисні поради.

З ким я подорожувала? Здебільшого – сама. І це неймовірний досвід без якого, можливо, цієї книги не було б! Але в свої мандрівки я часто брала компанію: подружок, молодшого брата (одного разу – двох), зустрічалась з другом та їздила на відпочинок з сім’єю. Якщо чесно, то найбільше подорожувати я люблю сама. Так маю змогу вповні насолодитись мандрівкою, дослідити місто і відпочити від спілкування. Але й в спільних подорожах є свої переваги – можна куди краще пізнати того, з ким подорожуєш, створити особливі моменти, що згодом стануть чудовими спогадами, і показати, що світ не обмежується одним місцем перебування.

Чому я подорожувала Україною? Найперше тому, що це більш доступно. Хоча у 2019-му я отримала закордонний паспорт і планувала подорожувати за межами країни, спочатку хотіла відвідати всі обласні центри України. У 2020-му мені нарешті вдалось це зробити, але виїхати закордон через пандемію Covid-19 я не наважилась. І друге, можливо куди вагоміше від першого, – я безтямно закохана в Україну! Тут є все: моря, гори, поля, підземелля, архітектура, історія, навіть пустеля! І я не перестаю дивуватись з того, як багато я ще не бачила.

Впродовж трьох років подорожування я ділилась своїми пригодами в соцмережі Instagram, для чого навіть вигадала окремий гештеґ #люмандрівниця. Врешті, саме ці тексти стали основою для книги. Переглянути їх, деякі інші, а також світлини з подорожей ви зможете самостійно за допомогою qr-кодів, які зчитує камера телефону з відповідним для цього додатком. Окрім публікацій в Instagram, я записувала свої пригоди в нотатках телефону, блокноті й навіть на магазинних чеках! Вони відображають те, що я відчувала в мандрівках в моменті, тому є ще яскравішими свідченнями, ніж мої, часом дещо загублені, спогади. В кінці книги можете знайти добірку передбачень/побажань, які я отримала в супермаркетах «Сільпо» під час подорожей. Деякі з них дуже вдало пасували до ситуації, тому я й вирішила внести їх у цю книгу.

Тепер пропоную вам подивитись як все було. Приєднуйтесь до моїх маленьких подорожей і ви матиме змогу побачити різні місця України очима мандрівниці. Можливо, серед відвіданого ви знайдете й свою малу Батьківщину.