Історія 18. "Іноді найскладніше — це не приховати злочин, а приховати усмішку, коли поліція питає про твій 'незаконний' спосіб життя."

Бути "Королевою" означає, що ти не завжди можеш уникнути уваги з боку... скажімо так, "державних структур". Іноді вони приходять до тебе самі. Без запрошення. І починають ставити дивні запитання про "невраховані доходи", "підозрілі транзакції" або про те, чому твої "співробітники" такі щасливі, навіть коли їх просять перенести цемент о третій ночі. Сьогодні був саме такий день.

Ранок почався, як завжди: еспресо, свіжа газета і план на день. У плані було: зустріч із постачальниками оливок, перевірка прогресу на "культурному центрі" і, можливо, невелике "нагадування" одному боржнику про його обов'язки. Але все пішло не за планом, коли на моєму порозі з'явилися двоє.

Детектив Ріццо — чоловік років п'ятдесяти, з вицвілими очима, який, здавалося, бачив усе на світі й більше нічому не дивувався. І його молодий напарник, детектив Кареллі — типовий "відмінник" з поліцейської академії, який, вочевидь, ще вірив у справедливість і закон.

"Пані..." — почав Ріццо, оглядаючи мою віллу, немов шукав, де тут захована секретна база. — "Ми просто хотіли б поставити кілька запитань. Рутинна перевірка, розумієте."

"Звісно, детективе," — посміхнулася я, запрошуючи їх у вітальню. — "Я завжди рада поспілкуватися з тими, хто так старанно стежить за порядком у нашому місті. Хочете кави? Може, свіжих каннолі? Мої пекарі — справжні майстри."

Кареллі одразу відмовився, погляд Ріццо затримався на каннолі довше, ніж варто було б.

"Ми б хотіли обговорити... вашу діяльність," — продовжив Ріццо. — "Чули, ви займаєтеся... логістикою."

"Саме так! Логістика — це надзвичайно цікава і важлива справа," — я поглянула на Кареллі. — "Ви ж знаєте, як важливо, щоб товари доставлялися вчасно. Особливо, якщо це... хліб. Або квіти."

Кареллі щось занотував у своєму блокноті, Ріццо лише хмикнув.

"Але, пані, у нас є інформація, що ваші методи... дещо нестандартні," — сказав Ріццо, переводячи погляд на старовинну вазу, яка випадково стояла біля каміна. — "І що ваші "партнери" іноді почуваються... переконаними у своїй співпраці."

Я поправила своє плаття. "Детективе, я завжди вірила в ефективність і персональний підхід. Якщо хтось не розуміє звичайних ділових аргументів, можливо, йому потрібна глибша мотивація. Це ж як у спорті: іноді, щоб виграти, потрібно викластися на повну, чи не так?"

Кареллі нервово проковтнув. Ріццо зацікавлено подивився на мене.

"А як щодо ваших... співробітників?" — запитав Ріццо. — "Вони, здається, дуже... віддані."

"Так, мої співробітники — це моя родина," — посміхнулася я. — "Я дбаю про них, а вони дбають про наш "бізнес". Іноді це означає працювати понаднормово. Іноді це означає, що вони дуже зацікавлені в успіху. Настільки, що готові пожертвувати... часом на відпочинок."

Ми проговорили ще півгодини. Вони питали про все: від мого улюбленого сорту кави до причин, чому мої вантажівки такі чисті. Я відповідала на всі питання з незворушним обличчям, використовуючи лише ті слова, які могли б бути витлумачені як "цілком законна ділова діяльність".

Зрештою, Ріццо підвівся. "Що ж, пані. Дуже дякуємо за вашу... відкритість. Будемо сподіватися, що наші шляхи ще перетнуться. Можливо, на якійсь... офіційній події."

"Звісно, детективе," — відповіла я, проводжаючи їх до дверей. — "Завжди рада бачити людей, які так дбають про добробут нашого міста. І про його логістику."

Коли двері за ними зачинилися, я видихнула. Рутинна перевірка. Усе, що потрібно, це бути на крок попереду і мати достатньо іронії, щоб звести з розуму будь-якого детектива.