Історія 10. Дзвінок серед ночі – це або погані новини, або хтось помилився номером. У моєму житті рідко буває другий варіант.

(Це була перша історія, зараз замінена на іншу)

Третя година ночі. Зазвичай у цей час нормальні люди бачать десятий сон, коти вивчають нічні тіні, а поліція складає нічні звіти про відсутність сенсу життя. Мій телефон вирішив, що це ідеальний час для драматичного соло. Незнайомий номер. Зазвичай, такі дзвінки закінчуються пропозиціями "вигідних інвестицій" від чергових шахраїв. Але сьогодні вночі інвестиція пропонувалася… дещо іншого характеру.

Сон як рукою зняло. Пробурмотівши кілька не дуже чемних слів про нічний спокій та еволюцію телефонного етикету, я все ж відповіла. На тому кінці дроту пролунав голос, хрипкий, як стара наждачка і водночас солодкий, як секс на пляжі. Я про коктейль, звісно.

"Пані..." – голос зробив паузу, ніби намагаючись згадати моє ім'я, хоча, якщо вірити чуткам, його інформатори мали б знати навіть мій улюблений сорт кави. – "Сподіваюся, я не розбудив вас?"

"Ні, що ви," – збрехала я, подумки відзначаючи, що наступного разу той, хто видає йому інформацію, отримає премію у вигляді бетонних черевиків нульового розміру. – "Я саме медитувала про сенс буття, паралельно роздумуючи, чи не замало у світі проблем, які потребують… креативного вирішення."

Голос на тому кінці хмикнув, здалося, зі схваленням. "Чудово, чудово. Тоді одразу до справи. У нас виникло… непорозуміння з одним нашим спільним знайомим. Його звуть, скажімо, пан Крук."

"Пан Крук," – повторила я, машинально намагаючись згадати, хто останнім часом намагався клювати з моєї годівниці. А таких, повірте, вистачає. – "І в чому ж полягає це 'непорозуміння'?"

"Розумієте," – голос став ще солодшим, аж нудотно. – "Пан Крук чомусь вирішив, що його пташині права важливіші за наші… домовленості. Він заборгував певну суму і, скажімо так, не проявляє бажання її повертати. Навіть після наших… натяків."

Я уявила ті "натяки". Швидше за все, вони нагадували візит дантиста без анестезії.

"І ви телефонуєте мені о третій ночі, щоб розповісти про фінансові труднощі пана Крука?" – мій тон був спокійним, але в кожному слові відчувалася крига. – "Ви справді вважаєте, що я сплю і бачу, як би допомогти вам у вашій благодійній діяльності з вибивання боргів?"

На тому кінці запанувала коротка тиша. Потім голос знову пролунав, вже з меншою кількістю солоду.

"Ми знаємо, що у вас… особливі методи переконання, Пані. І ми сподівалися, що ви зможете… надихнути пана Крука на більш плідну співпрацю."

"Надихнути?" – я ледь не засміялася. У моєму лексиконі слово "надихнути" в контексті "співпраці" зазвичай мало на увазі демонстрацію цілком реальних наслідків його впертості. – "Цікавий вибір слова. Що ж, передайте вашому пану… "Демону", здається? Передайте, що я подумаю над його проханням. А він нехай подумає над тим, що дзвонити левиці серед ночі – не найкраща ідея. Особливо, якщо левиця голодна."

Я поклала слухавку. На екрані світився час: 03:17. Чудово. Тепер я точно не засну. А пан Крук… пану Круку, схоже, скоро знадобиться дуже хороший адвокат. Або дуже хороший бункер. Або і те, й інше одразу. Бо якщо "Демон" звернувся до мене, справа дійсно пахне смаженим. І смажити буду точно не я.

До ранку у мене вже було кілька "креативних" ідей щодо "натхнення" пана Крука. І жодна з них не включала спів птахів чи ранкову росу. Зрештою, якщо вже будити левицю серед ночі, варто бути готовим до того, що вона не просто позіхне.