Паразити у нашому житті...

Останнім часом почала помічати, що навколо мене багато людей, які "тягнуть з мене усі соки". Раніше, я цього не помічала, але коли зіштовхнулася з кількома ситуаціями, усвідомила, що я і моя сім'я ресурс з якого можна витягувати: час, гроші, допомогу і т.д. ⠀ Я ніколи не була проти щоб комусь допомогти, навпаки брала ініціативу. (Напевно, дала сигнал, що мені можна сісти на голову). ⠀

До прикладу: кілька місяців тому, я познайомилася з багатодітною мамочкою. Її дитина трохи старша за мою. Самі розумієте, що утримувати кількох дітей дуже дорого і будь яка матуся розуміє, як добре коли хтось допомагає. У нашої сім'ї була можливість кілька разів допомогти цій жінці різними способами: продуктами, одягом, шкільним приладдям, фінансами та нажаль все обернулося нам боком. ⠀ У зв'язку з тим що чоловік цієї особи через COVID -19 опинився вдома і не міг працювати закордоном, всі збереження швидко закінчилися. Єдиним доходом у сім'ї, стали допомога на дітей. З цього мізера, потрібно було оплачувати: оренду квартири, комунальні послуги, дитяче харчування, памперси, а ще утримувати 8 голодних ротів (я розумію наскільки, це важко). ⠀

Окрім інших можливостей допомогти продуктовими і не тільки наборами, так сталося, що ми з чоловіком допомогли, цій жінці фінансово (ми наперед прорахували, що будуть проблеми) та все ж не очікували такого повороту подій. Попередньо, ми з нею домовилися, коли я до неї маю підійти за грошима. Та у назначений день та час, дамочка не брала трубку. Наступного дня - телефон був виключений, знаючи адресу, я пішла до неї, а тут почалася - хохма... ⠀

Вона сказала, що телефон не працює/ розряджений, чоловік забрав ключі та поїхав закордон і їм ніяк не вийти з хати. Не зрозуміло хто і коли та яким чином передасть ключі. Я попросила, скинути гроші через балкон, на що отримала відповідь, що вона поки гроші не знімала (при тому що спілкуючись сказала, що зняла їх). Ок, але я простояла півгодини під її дверима, і вона мені тільки зараз про це сказала!!??? (при тому мене вдома також чекає дитина). Гаразд, день почекаю. ⠀ Телефоную їй наступного дня і у відповідь отримую: " Ти знаєш, я дуже ціную, те скільки ви нам допомагаєтк, та цього місяця, я не зможу віддати тобі гроші, бо у мене в сім'ї сталася велика біла, дуже велика біла"... Жона почала мене вчергове - "лапшити". Я звичайно, все їй висказала, та мені дуже "обідно" (так, наша вина тут також є, бо впринципі знали, яка буде ситуація... Та все ж ми люди і ніколи не знаєш, що станеться з нами завтра. Допомагати - це нормально. Але най*вати - не красиво!) ⠀

Ця ситуація, дала мені поштовх для роздумів:

1. Ця жінка, протягом 10-12- ти років, те і робила, що народжувала дітей. Знаючи, що дитина дорого обходиться, навіщо так робити? "Бог дав дитину і на дитину дасть", тут не спрацьовує, адже потрібно пахати, щоб утримувати сім'ю.

2. Чоловіка відправила закордон, і щомісяця чекає траншу. На цьому життя закінчилося????

3. Знаючи, що в тебе є доросліші діти, так можна лишити малого на них і почати, хоча б пробувати заробляти, а не скаржитися, яке погане життя. Якщо і не заробляти, то хоча б знайти час оформити допомоги на дітей. Но і на це немає часу, бо щосекунди "відбувається" якась біда.

4. Чоловік близько 4-х місяців, кожного дня "збирався" повернутися закордон. (Як не сьогодні так завтра). Чотири місяці мужик "ломбав" хом, замість того щоб піти та попроситися на сусіднє будівництво якимось робочим. ⠀

Висновок: Чому бідний, бо дурний - чому дурний, бо бідний! Ось так і живуть люди у своєму всесвіті нарікаючи на людей, на долю, на всіх - окрім себе!