Записки

Вздовж не дуже широкої ріки, колесував залізний кінь, зі своєю незмінною вершницею, мандрівницею, тендітність, миловидність та краса якої не тільки приковувала до себе погляди осіб протилежної статі, але і вводила в оману, гадаючи, що перед ними легка нажива. Але варто їм уважніше придивитись, як можна помітити револьвер, який мирно собі лежав у кобурі, прикріпленої до пояса, а ще кинджал.

Її зовнішність не віщувала якоїсь ворожості, та навіть холоднокровності та жорстокості, різноманітні лихі постаті і не могли би подумати, що дівчина зможе постати за себе і покарати кривдника. Мала миловидне личко, красиві блакитні очі, що випромінювали якийсь холод і байдуже дивились на увесь цей світ. З під темного крислатого капелюха розвівалось чорне, ніколи не заплетене волосся. Її розкішне тіло та мало чи не ідеальну фігуру, прикривала біла сорочка, поверх якої надягнена синя, розстібнута безрукавка. Акуратні та рівні ніжки не видно через оперезані поясом чорні штани, і такого ж кольору високі черевики.

Їхала вона вздовж рік, і просто по полю, орієнтуючись тільки на власне чуття, аби таки добратись до своєї мнимої мети, яка слугувала тільки виправданням її всій цій подорожі - доїхати до великої води, до моря. Але старалась не думати, чим займатиметься потім, оскільки за цей короткий період, стала вважати себе справжньою мандрівницею, гадаючи, що це стало її сутністю. Гадала, що не може довгий час перебувати в одному місці, спостерігати постійно один і  той самий краєвид, без особливого ентузіазму спілкуватись з тими самими людьми. Хоча, єдине, що їй подобалось у осілому способі життя, так це зручні ліжка. Дівчина вже звикла до сну на землі, в спальному мішку, із зоряним небом, замість даху, а в деяких моментах у палатці, але з жодним ліжком, це не зрівняється. А особливо тоді, коли піднімається холодний вітер, та падає дощ. Власне через це вона і раділа, коли кожного разу на горизонті вбачала якийсь населений пункт.

Ночі наставали все пізніше і пізніше, але все-рівно дівчина у надії дивилась вдаль, стараючись натрапити на щось таке, що б могла слугувати їй хоч якимось нічлігом. Але там лиш одне і те ж саме, неозоре, незмінне аж до самого горизонту рівне поле, де навіть кущик не проглядає. Та вирішила ще не зупинятись, позаяк повністю темрява не накрила світ, певна надія ще жевріла у її серці, що таки натрапить хоч на щось.

І коли би вже здавалось, що ось-ось настануть сутінки, в останні миті дня мандрівниця таки помітила прямо попереду ознаки якоїсь будівлі. Окрилена ентузіазмом, вона попрямувала саме туди, радіючи, що матиме хоч якийсь, може і цілком надійний,  захист від вітру, а якщо пощастить, то і від холоду. Наближаючись до тієї будівлі, бачачи тільки контури, зовсім не задумувалась, що там можуть бути і інші люди, які можуть і негативно, або ж і агресивно до неї поставитись. Наразі важливіше, що щось є.

Під'їхавши майже впритул, вона могла більш детальніше розглянути дану будівлю. Освітлена світлом від фари, видно, що це вже давно не нова споруда, але мала доволі пристойний вигляд. Хоча стіни і в багатьох містах потріскали, штукатурка обвалилась, та виднілись цеглини. Зате самі стіни вціліли, надійно стояли і ніщо не передрікало їх швидкого падіння. Також і вікна, на диво цілі, без ніяких, навіть мізерних пошкоджень, на землі не лежало жодного осколка. Так само стеля без критичних пошкоджень, тож виконувала свою пряму функцію. Двері ж прочинені, наче будівля запрошувала всякого, хто бажав знайти тут чи то прилисток, чи то просто спокій.

Це не жилий будинок, радше якийсь культовий, для релігійних цілей. Це мандрівниця зрозуміла ще на під'їзді, коли на фоні нічного неба розгледіла силует хреста. Із старих книг вона знала, що це символ однієї релігії, котра мала велику кількість прихильників у ранні часи, та і тепер їх багато, але не настільки як у минулому, як мінімум через те, що населення врази менше. Дівчина подумала, що цю будівлю, яка, як знала, називалась церквою, побудували вже трохи давно, мало чи не п'ятдесят років вона має.

Зайшовши сама і заштовхавши транспорт, мандрівниця, у світлі фари, з полегшенням зітхнула, позаяк всередині нікого не виявилось. Ситуація всередині нічим не гірша ніж знадвору. Все прибрано, акуратно, ніде ніякого сміття, чи чогось подібного. Також двома рядами розставлені лави, тож певне люди сюди часто приходили. А раз так, то неподалік мусить бути і якесь поселення. Та зараз виглядати будинки, чи то більше, шукати їх, не стала, відклала це на завтра.

Тут вона вирішила і переночувати, посередині будівлі розстелила спальний мішок з карематом, нашвидкуруч повечеряла в’яленим м’ясом, сиром, яйцями та хлібом, запивши все це звичайною водою. Розводити вогонь, хоча б на дворі, не стала, не вбачала у цьому потреби. Крім того це могли б помітити жителі населеного пункту, прийти і перевірити, що тут робиться. Звісно, до неї навряд чи поставились б вороже,  але з кимось здибатись дівчині вкрай не хотілось.

Вже лежачи, склавши руки на грудях, пробувала згадати, що читала про цю релігію у старих книгах, які їй давав старий. Пригадала, що її прихильники промовляли певні молитви, але жодної із них дівчина не знала. Їй подобалась, яка ту панує тиша, заспокійлива та гармонійна. Таке ж саме сама почала відчувати, мало чи не вперше, відколи сіла на мотоцикл і рушила в свою подорож, котра має лишень мниму, і, швидше за все, тимчасову мету. Не могла пригадати, аби спокій оволодівав нею ні в дорозі, ні зі старим, ні тоді, коли перед очима розкривались миловидні природні, або урбаністичні краєвиди, чи сільської місцевості. Та і тривога тоді не панувала у її єстві, але десь там таки засіла, глибоко, і точила дівчину зсередини, даючи таки знати, що остаточно нікуди не ділась. Але не тепер, зараз абсолютний спокій. дівчина не боялась, що хтось підкрадеться до неї, чи якийсь зловмисник, чи звір, і спробують заподіяти їй зло. Навіть вітер, який гуляв полем, врізався і оминав дану будівлю, звучав для мандрівниці наче колискова.