Знаєш, восени не треба квітів,
Не даруй мені їх до весни…
Не прожити ті солодкі миті,
В осені вони уже не ті…
Квіти весняні – ті бачать сонце,
В вранішній купаються росі…
Восени ж вже сумно у віконці,
Квіти із теплиці вже не ті…
Подаруй мені букет із гльоду,
Грону із калини додаси…
Буде це найкраща нагорода,
Ідеал осінньої краси…
Принеси мені вінок із листя,
Кольором як вранішня зоря…
Буду я у ньому ніжна й чиста,
Наче наречена короля…
Знаєш, восени не треба квітів,
Не даруй мені їх до весни…
Бо кохання наше першоцвітом,
Розцвіло, весняної, пори.