1

1.06

Колись мені мій психолог порадив вести щоденник.Записувати свої думки , переживання, будь-що  . Він про це казав давно.Але  тільки зараз, вирішила це зробити. Підозрюю, якби вела щоденник раніше.То  б то був суцільний морок.Бо те що коїлось в моїй голові важко описати.Тоді все здавалось похмурим.В цей момент згадую перші паростки депресії.І якщо чесно вони доволі неприємні.Коли  в тебе постійні приступи  тривоги, коли страшно залишатись наодинці, бо в голову лізуть дурні думки, коли відчуття апатії не покидає тебе ні на хвилину, коли здається що ти нікому не потрібний.Таке різноманіття почуттів дарує тобі депресія.Цьому сприяв невдалий період в житті.Тоді за все що я бралась, все зводилось на нанівець, мені постійно не щастило.Що в повсякденних справах, що особистому.Найбільший внесок у мій депресивний стан, внесла  моя риса брати дурне в руки й важке в голову, скільки себе пам'ятаю переживала через кожну дрібницю.Тільки зараз розумію , що здоровий пофігізм.Це панацея в наші часи.

 Пригадую той день, коли мій друг Влад  порадив звернутись по допомогу до психолога.Тоді я можна сказати трохи образилась.Хоча мала йому подякувати.Проте натомість казала фрази типу він сам псих, і не варто переносити все на інших.Але все-таки пішла до психолога, бо в душі розуміла що зі мною щось не так.Лікар підтвердив що в мене депресія.

Попри все ця новина мене трохи збила з ніг, в той день вжила велику кількість алкоголю,при цьому ллючи крокодилячі сльози. А Влад як завжди слухав мене,і втішав.Казав, що я не одна,що він мене завжди підтримає.Так і було.Вже впродовж тривалого часу він мене підтримує і за це  йому вдячна.Крім підтримки, він у  свій час допоміг мені знайти роботу.Саме він запропонував одному своєму знайомому, взяти мене стажистом в невеличку конторку,яка займається відеопродакшином і монтажем.Там я освоїла професію монтажера.Працюю там і  нині,і безмежно рада цьому.Тому що  ця робота мені дуже подобається.Зокрема тим ,що є можливість працювати як в дома, так і в офісі.І ще купа привілей. По суті я перед Владом у вічному боргу. Він  якимось дивом терпить мій жахливий характер.Ще й постійно виручає.Він безаперечно свята людина.

 Я ним захоплююсь,і в певному сенсі люблю.Звичайно як його не любити,крім того що внього купа позитивних якостей.Він ще симпатичний.Зеленоокий брюнет,з атлетичною статурою.Мені здається якби він не був геєм я б вийшла за нього заміж.

 А от мої батьки не одразу сприйняли й  не зрозуміли мене.Казали ,що  вигадую, і накручую себе.В той момент мені було боляче це слухати.Коли в людини депресія єдине що їй потрібно це підтримка і розуміння.Останнє , що хоче чути людина в такому стані це повчання, і відчувати осуд з боку близьких людей.В той момент це мене вбивало.Я навіть переїхала до Влада , щоб зайвий раз не нервуватись.

Враховуючи , що в нього своя  квартира.По суті він сам запропонував, до нього переїхати казав що так буде йому буде спокійніше.Він теж знає, що таке  депресія з власного досвіду.В нього був важкий період.По-перше, він зізнався батькам, що він гей. А потім вони взагалі розлучились.Спочатку він думав що вони зробили це через нього.Проте це було не так.Просто буває таке, люди розходяться. Його батько пішов до іншої. Потім і його мама знайшла собі іншого чоловіка, і переїхала жити до нього, залишивши улюбленому синочку квартиру.І тепер ми живемо там втрьох.Я Влад і його партнер Віталік.Скажу що Віталік, теж прикольний хлопець.І до речі теж дуже симпатичний.Чимось навіть нагадує Влада, тільки у Віталіка карі очі.А так по статурі, і решту.Вони схожі, виглядають як брати.Вцілому,з ними дуже весело.Мені приємно проводити з ними час.Тому що вони мене розуміють,і в нас багато спільного.

З часом  таки я таки помирилась з батьками.Розмова з ними була частина терапії.Я їм розповіла про все те що мене в дитинстві і в юності ранило.Вони  вислухали, вибачились.І ми ніби порозумілись.І  мені полегшало.