Глава 6

Жаркий день добігав кінця. Азраїна та її друзі, як завжди після роботи, сиділи ввечері на лавці у дворі. Їхню розмову раптово обірвав чорний джип, що влетів у двір, здіймаючи пил на дорозі й заглушаючи всі навколишні звуки гучним дарк-металом. Машина зухвало припаркувалася, і за кілька хвилин з неї вийшов невисокий чоловік.

У його вигляді було щось по-справжньому демонічне: гладко виголена голова, чорні, мов крила ворона, брови, мефістофелівська борідка. Одягнений він був у чорні штани та піджак, а на шиї красувався пасторський комірець. Якби не кулон із пентаграмою, можна було б подумати, що це священник.

Він оглянувся, дістав срібний портсигар, запалив сигару й довго спостерігав за туристами. Потім щось обговорив із продавцями касет і зробив кілька фото будинку на телефон. Згодом сів на лавку навпроти компанії й почав щось записувати в блокнот.

Азраїні стало цікаво, і вона вже хотіла заговорити з дивним незнайомцем, але той, ніби відчувши її намір, сам звернувся до них, усе ще випускаючи хмари диму.

— Ви з цього будинку? — спитав він.

— Так, — відповіла Азраїна.

— Хм… І давно у вас цей балаган? — кивнув він у бік туристів.

— Ми вже збилися з рахунку… — похитала головою Оріана.

— Н-да… Спочатку тут була психлікарня, потім кладовище, а тепер — будинок…

Чоловік підвівся й підійшов ближче.

— Мене звати Антон. Містичне Око. Я займаюся такими випадками, як ваш. Але практика показує: наприкінці розслідування виявляється, що в подібних історіях нічого надприродного немає. Як правило, все набагато простіше.

Він затягнувся сигарою й продовжив:

— Наприклад, був випадок: жителів невеликого містечка мучили нібито примари їхніх родичів. Їх бачили у вікнах кожного будинку. Та згодом з’ясувалося, що це не були жодні родичі — лише ілюзія. У містечку працювало безліч фабрик і заводів. Дим із труб був отруйним і вкривав усе навколо, викликаючи галюцинації. Але справа навіть не тільки в цьому. Там не було нічого, крім барів і пабів. Алкоголь, смог, виснаження робітників, відчуття пригніченості та провини — усе це злилося воєдино.

Він уважно подивився на будинок.

— Мені здається, у вас щось подібне. Тож маю до вас невелике прохання: не пускайте туристів кілька днів. Я вже викупив квартиру на шостому поверсі й хочу попрацювати. Сподіваюся, ви не проти?

Звісно, друзі погодилися. І вже наступного дня туристи зникли без сліду, а всі касети Антон забрав для подальшого дослідження.

Чи то був збіг, чи справжня містика — але тієї ж ночі спека змінилася потужним вітром і грозою такої сили, що до ранку кілька й без того рідкісних дерев лежали поваленими.

Азраїна ходила разом із ним і спостерігала, як Антон із ліхтарем обходив будинок, спускався з нею в підвал, брав проби ґрунту, фотографував дивні написи, задумливо хитав головою. Потім розкладав карти таро — і знову мовчки хитав головою.

Та коли настала північ, крізь рев вітру й шум дощу знову почулися ті самі голоси: повільні уривки фраз, тріск касет, білий шум, прокльони… і десь удалині звучала музика.

Увесь будинок не спав — мешканці також вирішили спостерігати за цим дивним, у чомусь навіть лячним містиком.

Коли шуми посилилися, Антон заходив — із дозволу — до кожної квартири. І якщо в інших він не затримувався, лише швидко оглядався, то коли справа дійшла до квартир Азраїни, Оріани та Андре, він встановив спеціальні прилади й суворо сказав:

— Будьте у своїх квартирах. Що б не сталося — не виходьте.