Глава 1

Вона піднімалася сходами повільно, ніби кожен крок віддавався луною десь глибше, ніж просто в під’їзді.

Світло на поверхах було тьмяним — лампочки то загорялися, то гасли, залишаючи після себе липку напівтемряву. Піднявшись на свій поверх, вона дістала ключі і, підійшовши до дверей, зрозуміла, що на неї хтось дивиться. Озирнувшись, дівчина побачила чоловіка, який спускався вниз. Він був високий і худорлявий, на цьому крихкому тілі була, як їй здалося, занадто велика голова, з гладко виголеним обличчям і чорним як ніч волоссям та бровами, які, мов крила орла, розкинулися над карими очима. Він дивився на неї з-під лоба, ніби вивчаючи її.

Азраїна ніяково привіталася, на що чоловік голосно відповів:

— І вам здрастуйте, Азраїно! З поверненням, як то кажуть!

І просто пішов далі.

Дівчина трохи постояла в нерозумінні, а потім почала відчиняти двері. Ще мить — і вона переступила поріг квартири, в якій минуло все її дитинство. Відчинивши двері, квартира зустріла її духотою. Зачинивши двері, дівчина зайшла до кімнати і відчинила вікна, впускаючи свіже повітря.

Після розлучення їй потрібно було десь жити, тому вона приїхала сюди, у свою квартиру, де більше ніхто не жив. Її виховували бабуся з дідусем, але після їхньої смерті з квартири ніби пішла душа. Вицвілі ще радянські шпалери та напівполамана стара меблі.

Зайшовши на кухню, вона була в шоці: половина плитки просто відвалилася, а у відкритому холодильнику жила сім’я павуків. Вона вирішила піти вмитися, але води не було. Зайшовши до туалету і покрутивши кран, який заржавів і ледве піддався, їй вдалося відкрити воду. Умившись, вона повернулася до своєї кімнати. Квартира була ніби мертва — не відчувалося жодної душі.

Коли ми живемо в квартирі, там є наша енергія. Коли Азраїна переїхала, а бабуся залишилася жити одна, кожного разу, навідуючи її, дівчина відчувала, як із кімнати, де вона жила, ця енергія ніби зникла, і кімната стала мертвою. А тепер бабусі немає — і просто заходиш, і прямо відчуваєш цю порожнечу. Усе це, здавалося, доводило існування душі та енергетики, думала дівчина.

Але потім вона зголодніла і вирішила сходити до найближчого магазину. Вийшовши у двір, вона побачила, що від горобини, яку колись давно садила її бабуся разом із сусідками, залишився лише пеньок. Але на сусідньому дереві виднівся різнокольоровий, уже вицвілий шпаківник і годівничка для птахів, яку вона разом із дідом колись зробила.

На дівчину хвилею накотилися спогади: як бабуся катала її на гойдалках, від яких зараз залишилася лише назва. Район не був бідним, але через занепад здавався маргінальним.

Так, у вирі думок, вона не помітила, як повернулася з магазину. Повечерявши, вона вирішила подивитися телевізор, але зрозуміла, що його треба вимикати і завтра терміново провести інтернет та почати хоча б косметичний ремонт квартири.

Перша ніч минула тихо, хоча іноді десь у далині крізь сон вона чула якісь перешкоди, ніби у когось не ловив сигнал антени.

Вранці Азраїну розбудив крик:

— ВСТАВАЙ, Я СКАЗАЛА! МЕНІ НАБРИДЛО КОЖЕН ДЕНЬ…

Нічого не зрозумівши, дівчина схопилася і почала одягатися, потім відповіла, сама не розуміючи кому:

— Та встаю вже, чорт…

Потім, опам’ятавшись, напіводягнена сіла на ліжко і засміялася, зрозумівши, що це голос сусідів. Подивившись на годинник, вона побачила 9:47 і пішла снідати.

Тим часом крики зверху, як їй здалося, стихли. Увесь день дівчина чекала, поки майстри проведуть їй інтернет. Коли все було готово, вона сіла працювати, але зосередитися не вдавалося — зверху хтось голосно ходив, тупав і бігав. Надівши навушники і ввімкнувши музику, їй вдалося пропрацювати до вечора.

Закінчивши роботу, вона зробила чай і вирішила почитати книгу, але зрозуміла, що вже дев’ята вечора, а зверху досі хтось тупає і кидає предмети. Читати не виходило. Час наближався до півночі, але шум не лише не припинявся — він ставав сильнішим і гучнішим.

Не витримавши, дівчина, накинувши на себе куртку, вийшла в коридор і піднялася на поверх вище. Підійшовши до квартири, з якої лунав шум, вона постукала.

Двері відчинила молода дівчина.

— Добрий вечір, мене звати Азраїна, я ваша сусідка знизу. Справа в тому, що ви дуже голосно шумите, а вже 23:47. Чи могли б ви трохи тихіше?

— Добрий вечір, — усміхнулася сусідка. — Я все розумію. Просто у молодшого сьогодні день народження, і він ніяк не може заспокоїтися. Вибачте, будь ласка, я зараз щось придумаю.

Повернувшись до себе, дівчина дочитала і лягла спати.

Вночі вона прокинулася, щоб попити води, і почула, що зверху досі хтось ходить. Тупіт не припинявся, і було відчуття, що цей хтось ходить за нею, бо коли вона пішла на кухню, там теж ніби ходили — так само, як і в кімнаті.

Попивши води і не надавши цьому значення, вона знову лягла спати. Просто було дивно, що о третій ночі хтось бігає і тупає.