На чисту воду

Поранення не минуло безслідно. Тільки через тиждень Надя повноцінно отямилась. Одразу встати не виходило — голова йшла обертом, в очах темніло й танцювали мерехтливі кола. Вона не могла ані читати книги, ані писати у своєму потертому занедбаному блокноті оповідання, котрі виплескували увесь той біль від побаченого на фронті. Її чоловік, Даня, з котрим вона служила в одній бригаді якось відпросився до неї. 

Зайшов у палату й присівши поряд, поцілував в щоку. Дівчина ковтнула клубок й прохрипіла.

— Лікарі сказали, не осліпну. — вона повільно піднялась на ліктях. — Але почуваюся жалюгідно. 

Чоловік легким натиском вклав її. 

— Надюшо, ти що? Ти в мене герой. Мало того, що дрон вдало спілотувала, так ще й наших вивела. — він прошепотів. — Нічого, мила. Я відставку нам випрошу. Тобі за станом здоров’я. А за себе щось придумаю. Спочатку переведусь навчати новобранців. Потім й роботу у військкоматі видурю. — він схилився й носом потерся об її вилицю. — Дім з тобою купимо, собаку заведемо. — він трохи голосніше вимовив. — Сенбернара! Як ти хотіла. 

Дружина мимоволі слабко посміхнулась й позначила свою згоду в’ялим кивком. Даня побув з нею ще трохи та пішов. Наостанок оформив своїй дружині підписку на додаток з аудіокнигами. Та встановив транскриптор. 

Він знав, як Надя любить читати й писати. Але наразі нові сюжети тільки хворобливою пульсацією віддавали в скроні й наливали тіло окропом. Іноді приходили кошмарами. 

Звернувши увагу на стан дівчини, лікар призначив сеанси психотерапії. Вони допомогли. А ще підтримка коханого чоловіка й найкращої подруги, Ілони. 

З Ілоною Надя познайомилась ще до війни на зустрічі анонімних письменників. На той момент їм було по двадцять п’ять. Вони обидві тяжіли до літератури, подорожей, мріяли видати власні збірки оповідань. Підтримували одна одну після відмов літературних журналів та поразок на конкурсах. 

 Та Війна перевернула їхні життя. Надя наважилась піти за Данею на фронт, відклавши мрію видатись. А Ілона лишилась в тилу. Організовувала збори для них. Працювала над збіркою. Єдине, що було постійним. Вона лишилась однією з незмінних читачок оповідань Наді.

Нещодавно Ілона приїхала до лікарні й мало не стрибала на місці, розповідаючи, що її збірку нарешті видають. Проте коли Надя попросила почитати їй затверджені видавництвом оповідання, подруга стушувалась й сховала очі. А потім пробелькотіла щось незрозуміле про термінові справи й втекла. Більше вона не приходила. 

У вересні Даня, як і обіцяв перевівся працювати у військкомат, а для дружини випросив відставку за станом здоров’я. Став частіше приїжджати до неї. Вони гуляли в парку коло лікарні та почали підбирати будиночок. 

Після однієї з прогулянок Надя навіть надиктувала оповідання. Й вирішила послухати аудіокнигу. Відкрила додаток й заклякла. Першою дівчині випала збірка-антологія оповідань під назвою «Холодні кігті війни». Авторства Ілони Вітковської. Надя смикнулась. Дивилась в екран наче зачарована хвилин п’ять. Стало недобре. Спочатку не повірила. Можливо збіг. Можливо Ілона вирішила використати просто назву. Можливо вона накручує собі. Але Надя прослухала перше оповідання… 

Всередині закипіла злість. На себе, на підступну вже колишню подругу. На ситуацію загалом. Вона подзвонила Дані.

— Любий, приїзди… 

Даня розгублено поцікавився. 

— Кохана, що сталося? Надюшо, ти в нормі? 

Дівчина ковтнула слину. 

— Не зовсім. Здається Ілона вкрала мої оповідання. 

Чоловік нервово рявкнув. 

— Ця лярва що? 

Через війну від стриманого Дані не лишилось й сліду. Запалювався с пів оберта. 

— Не кричи. — спокійно попросила дівчина. — Я сама не знаю, що робити. 

Даня вичавив крізь зуби.

— Виводити на чисту воду. 

Чоловік увімкнув динамік й по паузам, Надя зрозуміла, що він шукає збірку. Зрештою Даня прогарчав.

— Ще й в Маркобук протиснулась, курва… — він замовк, потім знов заговорив. — Точно, Надюша… Маркобук! Ти їй блокнот давала, де писала все? Чи, сподіваюся, фотками кидала?

— Фотками, звичайно! — обурилась дівчина. — Я ж не дурне блокнот давати!

Даня заговірницьки посміхнувся. 

— От значить, кохана моя. Влаштуємо шоу на презентації. 

— Це підло… — засумнівалась дівчина. — Може краще з нею особисто?

Даня вигукнув. 

— А з тобою не підло?! Ні, Сонечко. Готуйся на листопад, підемо в Книгарню Є перформанс чинити. 

Збірка вийшла в середині вересня. А презентацію призначили на початок листопада. Тож лишалось чекати, реабілітуватись й створювати нові оповідання.  

Час злетів швидко. Лагідний жовтень дозволив холодному листопаду вступити в права. Надя виписалась з лікарні. І тепер стояла з чоловіком під руку перед входом в книгарню.

Було незручно. За тиждень до цього вона спостерігала, як на Інстаграм-сторінках подруги, видавництва та книгарні мерехтіло її всміхнене брехливе обличчя. Чи мучила її совість? Надя навіть не знала. Але єдине, в чому вона залишилась впевнена — авторство поверне собі.