16. Угода

16. Угода

- Хто офіційно веде вашу справу? – спитав Бернарден.  

- Офіцерка Рубіста, - відповіла герцогиня. – Дивна жінка. Розпитує мене зовсім не про те, про що треба було б. Навіть я розумію, що слід питати про ті речі, про які розпитуєте зараз ви, повністю відновити картину подій того дня, коли сталося вбивство. Розглянути і мої справи у той день, і Тартосові. А перше, що вона спитала, знаєте, що було? – жінка підвела брову. – Спитала, де я купувала таку ніжну помаду? Бо їй теж би личив цей відтінок. 

Бернарден гмикнув. Він чув про офіцерку Рубісту. Вона була однією з найкращих у поліції Долинного Черпака. А отже, мала б ретельно розслідувати цю справу. Правда, в неї були нестандартні методи ведення справ. Через це її не дуже любило начальство та більш високопоставлені колеги. Але майже всі справи, котрі до неї потрапляли, рано чи пізно були розкриті. Тому її й тримали у поліції столиці, терпіли її оригінальність та дивацтва. І якщо офіцерка Рубіста спитала про помаду, то це мало би щось значити. 

- І де ж ви купили таку ніжну помаду? – спитав Бернарден. 

- Ви знущаєтесь? – обурилась герцогиня Хенільда. 

- Ні, я повністю серйозний, - запевнив жінку детектив. 

Вона помовчала, вивчаючи його погляд, намагаючись знайти хоч натяк на посмішку, а потім сказала: 

- Це подарунок. Моя подруга і компаньйонка Клепсидра купила її у крамниці «Шедевр». На Другому Щаблі Високих Терас. Маг Севас робить цікаві магічні помади, які тримаються на губах довгий час і не стираються. 

- Ця помада зараз на ваших?.. Гм... Ваші губи зараз нафарбовані нею? – спитав Бернарден, не впевнений, чи правильно сформулював запитання. 

- Ні, звичайно, - знизала плечима герцогиня. – Помада, яка була на моїх губах того дня, мала світлий відтінок, щоб гармоніювати з ніжним блакитним кольором сукні. І вона має спеціальний ефект – при поцілунку набуває легкого смаку ванілі. Цілуватися тоді дуже... Е-е-е... Незвично і приємно, - Хенільда порожевіла. - Принаймні, так вказує реклама. 

Про те, що жінка жодного разу не випробувала ту трикляту помаду, вона змовчала. Адже спеціально в той ранок нафарбувала губи саме цією помадою, яку їй на день народження минулого місяця подарувала компаньйонка Клепсидра. З натяком. Подруга теж була рада, що Хенільда, нарешті, після пів року трауру ожила, і навіть закохалася. Вона всіляко підтримувала таємну переписку Тартоса та Хенільди під час її трауру. Навіть сама носила записочки до його дому і вкидала їх у велику поштову скриньку біля воріт.  

- Ще кілька питань, і ви зможете піти, - запевнив Бернарден герцогиню. – А я почну розслідування. Маю вже деякі намітки, треба все перевірити. 

- Ні, я нікуди не піду! – раптом обурилася герцогиня Хенільда і її очі заблищали, як два блакитні сапфіри. – Я ще на початку нашої розмови сказала вам, що буду брати в розслідуванні безпосередню участь! Не можу сидіти в замку в чотирьох стінах! У мене тоді виникає  елементарна паніка і роздратування! Здається, що час спливає блискавичним потоком, а я топчуся на місці. І день моєї страти нависає наді мною страшним валуном, що ось-ось вчавить мене у землю! Навіть не заперечуйте! – побачивши, що детектив відкрив рота, аби висловити свій протест. – Благаю вас! Я мушу бути з вами! Увесь той час, коли ви будете вести розслідування! І ще! – жінка пронизливо глянула на Бернардена. – Ви можете на час ведення моєї справи жити в герцогському замку! Це буде набагато зручніше і вам, і мені. Я не наїжджуся сюди, в центр, кожного дня, надто дорого, а я економлю зараз кожну копійку. Проте я попрошу в матері на цей місяць її екіпаж. Думаю, вона не відмовить.Тоді ми будемо завжди на ходу і разом. 

Герцогиня промовила останні слова і запитально втупилася в детектива.

Бернарден отетерів від такого напору. На час розслідування жити в замку герцогині? Він якось туманно це уявляв. 

Завжди був самітником, надіявся завжди на свої ноги, якими обходив під час своїх справ майже всі столичні вулиці та провулки, інколи, дуже рідко, винаймав екіпаж, якщо це вкрай необхідно було для справи. Але ніколи ще не жив поряд з кимось в одному будинку. Як там сказала герцогиня? Разом? 

Це слово чомусь дуже сподобалося чоловіку. Він вже все для себе вирішив, але потримав трохи паузу, з насолодою спостерігаючи благальний вираз обличчя герцогині. Йому подобалося, коли в голосі жінки звучало прохання і вона залежала від нього. 

- Можливо, - протягнув він, - ви й маєте рацію. Це буде набагато зручніше й швидше... гм... якщо буде екіпаж. Але! - він грізно втупився герцогині в очі. – Розслідування веду я! Ви тільки спостерігаєте і завжди мовчите! Слухається мене безумовно! Якщо мені потрібні будуть від вас якісь дії, ви їх виконуєте і не ставите зайвих питань! Лише за таких умов я дозволю вам бути присутньою під час мого ведення справи! Ви згодна? 

Хенільда помовчала, а потім кивнула: 

- Добре. 

- Отже, ми з вами укладаємо угоду. Я озвучу її умови, - задоволено промовив Бернарден, дістаючи з шухляди столу магічного секретаря, кульку, яка фіксувала різного типу документи і надсилала їх у загальний магічний реєстр для затвердження і надання правової чинності. 

- Я, Бернарден Шапіро, приватний детектив Долинного Черпака, розслідую справу герцогині Хенільди ЖарРаж, яку звинувачують у вбивстві графа Тартоса Персівана. На час розслідування мешкатиму в замку герцогині. Вона теж буде брати участь у веденні цієї справи, але як спостерігачка. Герцогиня зобов’язується слухатися мене у всьому, що б я не попросив чи не наказав у межах цієї справи. Не заважатиме і не перешкоджатиме моїм діям та вчинкам, якими б нелогічними вони не були. Наче все.