14. Смерть графа Тартоса

14. Смерть графа Тартоса

Хенільда повернулася додому зла, як фурія. Е ні, тепер вона точно не упустить і нікому не віддасть свого щастя! Тим більше, якійсь старій шкапі, лицемірці, ханжі, яка говорить одне, а робить інше! Ух, жінку аж тіпало від злості.  

Так, герцогиня Хенільда могла бути злою, цинічною та впертою, якщо це було потрібно! 

Минуло кілька днів і прийшов, нарешті, перший день Шлюбних Феєрій, котрого жінка чекала з величезним нетерпінням. 

Шлюбні Феєрії у Долинному Черпаку починалися в перший день осені. 

Осінь взагалі у місто вривалася раптово, швидко й бурхливо. В останні дні літа, як правило, вже починалися затяжні дощі, які тривали майже всю осінню пору року. Оскільки столиця лежала в долині, то тут завжди було повно води, мокро й сиро. Недарма столицю назвали Долинним Черпаком. Місцевість, на якій розкинулося місто, й правда схожа була на круглий, з нерівними, хоч і пологими краями черпак, всередині якого розмістилися будівлі. Та й самі будинки останнім часом вже почали будувати за новими технологіями, на спеціальних палях, які трохи піднімали фундаменти над землею. Бо інколи, під час особливо рясних дощів, вода, яка накопичувалася на дні цієї природної виїмки, де стояла столиця, заливала навіть перші поверхи. Деякі мешканці платили магам із Високих Терас за спеціальні зачаровані бар’єри, щоб захиститися від вічної вологи, але це коштувало дуже дорого і не кожен міг дозволити собі такі витрати. Адже маги Високих Терас брали великі гроші за свої послуги. 

Високі Тераси знаходилися на півночі столиці. Займали високу гору, котра висилася над містом чорним, поплямованим будинками та дорогами, бовваном. Схили гори було порито ступінчастими зрізами, на яких, власне, і будували вулиці та дороги цього дивного вертикального району. Здалеку ці вулиці скидалися на чудернацьку спіраль. Вона тягнулася від підніжжя Високих Терас аж до вершини, де знаходився замок герцога Луїдора Рам’єна, глави Високих Терас та головного мага королівства Жантарії. 

Столиця наче умовно була поділена на дві частини, де в долині завжди було сиро й похмуро, а на горі переважно сухо й навіть у рідкісні вдалі дні сонячно. 

Саме в перші дні осені, коли ще не так мокро й холодно було навколо, і проводилися Шлюбні Феєрії, запроваджені в давнину прапра якоюсь там бабусею нинішньої королеви. Нинішня королева, Її Величність Грюнна Осока завзято підтримувала всі давні традиції, слідкувала за правильністю виконання всіх вимог, дотриманням законів, що регулювали укладання шлюбних церемоній. 

Хенільда знала, що за правилами в перший день Феєрій можна вже поїхати до свого обранця, котрому надіслала шлюбний лист, і офіційно запропонувати йому руку й серце в усній формі. Вона з нетерпінням чекала компаньйонку Клепсидру, котра мала її супроводжувати до коханого Тартоса, але та чомусь все не приїжджала. Тоді Хенільда плюнула, бо вже не було сил терпіти й чекати, і поїхала до графа сама. 

Вона везла з собою великий пречудовий букет троянд і шлюбну обручку, сховану зараз в милу оксамитову коробочку. Сама ж жінка одягалася святково, служниці допомогли зробити дивовижну зачіску, на яку жінка причепила невелику заколку-артефакт, що накладав магічний захист від дощу та вітру. Хенільда в цей день не шкодувала грошей! Навіть винайняла дорогий екіпаж, щоб швидше доїхати до коханого. 

Граф Тартос мешкав на Першому Щаблі. Так називалася найширша вулиця Високих Терас, що лежала біля підніжжя гори. Хенільда давно вже дізналася, де знаходиться будинок графа. І навіть таємно тут кілька разів прогулювалася, наче у справах проходячи повз, а сама сподівалася хоч краєчком ока побачити свого коханого красеня... 

Щаслива й радісна, герцогиня вистрибнула з екіпажу, щедро заплативши візникові, й кинулася по сходах уверх. 

Строгий і манірний дворецький, який відчинив двері, глипнув на троянди в руках жінки, але нічого не сказав, був добре вишколений. Повідомив, що граф щойно прокинувся і снідає. Він провів Хенільду до дверей їдальні і хотів відчинити двері, щоб та увійшла. 

- Ні, ні, я хочу зробити графові сюрприз! - попросила герцогиня. – Залиште нас на самоті, будь ласка! – вона простягнула дворецькому золоту монету і той швидко сховав її в кишеню і, відкланявшись, пішов. Це було порушення норм пристойності, але Хенільда не хотіла зайвих очей, адже збиралася обійняти й поцілувати коханого.

Герцогиня видихнула, набираючись сміливості, відчинила двері їдальні й увійшла досередини, радісно посміхаючись і притискаючи до себе квіти й коробочку з обручкою, яку спеціально дістала з сумочки. 

Граф Тартос лежав біля обіднього столу горілиць. Видно, падаючи, він схопився за край скатертини, бо вона довгим хвостом звисала з обіднього столу. Кілька тарілок і чашок впали на підлогу, з деяких висипалась їжа й забруднила білосніжну сорочку молодого чоловіка. В його грудях стирчав ніж, навколо якого розтеклася велика кругла пляма крові, яскраво розцвівши на білій тканині сорочки чудернацькою квіткою. Розплющені осклілі очі графа втупились у стелю. Він був остаточно й безповоротно мертвий.