13. Шлюбний лист

13. Шлюбний лист

З тих пір Хенільда почала з подвоєним ентузіазмом шукати скарби свого чоловіка.

Вона після його смерті, нарешті, змогла відвідати і його робочий кабінет, до якого герцог категорично забороняв заходити будь-кому. Лише слуга Петріс мав право туди заходити, та й то з особистого дозволу герцога Клавдія. Приносив їжу та напої, адже герцог з дружиною не їли разом, кожному слуги носили сніданки, обіди та вечері до особистих покоїв. Петріс допомагав герцогу одягатися, інколи купував якісь необхідні йому речі в магазинах та аптеках по списку, який вручав йому хазяїн. І гроші, до речі, теж давав. І немалі.  

Хенільда ще тоді потихеньку почала, так би мовити, «перетягувати» слуг в замку на свій бік. І слуга Петріс, який офіційно вважався на місці конюха, насправді виконував усю необхідну роботу в замку, де потрібна була фізична сила. Адже коней давно у герцога не було, стайня стояла порожньою. Хенільда підозрювала, що герцог навіть тут економив – адже конюх отримував набагато меншу зарплату, ніж лакей, а виконував роботу саме слуги герцога. 

З Петрісом жінка ще тоді, коли був живий герцог, якраз домовилася, що він розповідатиме їй про те, чим займається герцог, що так ретельно приховує у своєму кабінеті. Пообіцяла слузі кожного місяця доплачувати певну кругленьку суму. А оскільки грошей у неї було небагато, адже заробітна плата ледве покривала необхідні прожиткові виплати, то їй довелося продати свої прикраси, які на честь весілля подарувала їй мати та далека родичка з боку батька, тітка Віолетта. Вона сама не приїжджала на весілля, але подарунок прислала. 

З тих пір Петріс розповідав Хенільді, яка інколи по кілька днів не бачилася зі своїм чоловіком, хоч і жила під одним дахом, про те, що слуга бачив чи чув від герцога. Саме від нього вона й дізналася про ту скриню з золотими монетами. А ще приблизно почала уявляти, чим займається герцог у своєму кабінеті.  

- Нічим! – розповідала Хенільда детективові. – Уявляєте, він цілими днями сидів на дивані й читав або знічев’я грав сам із собою в чекмейти*. І так весь час! Зрідка виходив на прогулянку. Сам, забороняв слугам його супроводжувати. Я мало знала свого чоловіка, бо він явно щось приховував, але мав гроші точно! Інколи повертався додому в кареті з великими клунками покупок, які Петріс переносив до його кабінету. Але вони раптово зникали з кабінету буквально через годину. Я вже думала, що там є якісь потаємні двері, які ведуть до прихованої кімнати з кабінету герцога Клавдія. Все там перерила, слуги простукали всі стіни – все марно! Немає! Дивний спосіб життя вів мій чоловік, і розгадати його загадку я так і не встигла, бо він раптово й так невдало загинув... 

Бернарден здивувався таким цікавим стосункам. Звичайно, часто подружжя стає байдужим одне до одного, але оскільки розводитися не мають наміру, то просто живуть під одним дахом, і кожен має своє життя. Але у випадку з Хенільдою все було дуже цікавим. Навіщо герцогові було взагалі одружуватися з Хенільдою? 

Навіть не так! Бернарден припускав, що герцогу все одно було з ким одружуватися, і тоді питання поставало по іншому: навіщо герцогу було одружуватися з молодою жінкою, дівчиною, яка, звичайно ж, він розумів, не кохатиме його, навіть гидуватиметься, бо він старий та ледве на ладан лише? Невже сивина в голову, а біс у ребро, як то кажуть? Бернарден знову наче ненароком опустив погляд на груди герцогині, помилувався приємними чоловічому оку пагорбами, підняв погляд до повних спокусливих губ, схожих на солодкі вишні. «Може, й так, - подумав він, як чоловік розуміючи герцога. – Але не відчувається, що в них була близькість. Якщо й була, то дуже давно, зараз неможливо вловити. Гм, якщо не заради палких ночей з молодою дружиною, то навіщо цей шлюб? Потішити самолюбство? Похвалитися чоловічою міццю перед вищим світом? Навіщо?».  

Детектив підозрював, що герцог явно не був дурним. Але й великим честолюбством наче не страждав. Навіть навпаки, за всім цими дивними речами стояв якийсь хитрий і добре продуманий незрозумілий задум. Бернарден відчув його відголоски у спогадах герцогині. «Треба буде подумати про це також», - подумав детектив, слухаючи жінку далі. 

Так і не знайшовши скриню з золотими монетами, Хенільда трохи запанікувала. Адже сума для внесення віна й справді була велика! Але потім вона махнула рукою і заклала герцогський замок та ті землі, які ще не були під заставою. Все заради коханого! Заради шлюбу з коханим Тартосом, про якого мріяла й марила!

Цієї суми якраз вистачало на віно. Головне, отримати згоду Тартоса на шлюб! А там милий Тартос зрозуміє, як сильно вона кохає його, сам перейметься палким почуттям, і вони разом долатимуть всі труднощі! Головне, що граф стане її чоловіком назавжди! 

Тут Бернарден гмикнув, але знову ж таки промовчав. Він знав, що кохання – це почуття, яке затьмарює розум і робить людину сліпою й глухою. Адже за допомогою своєї магії він чітко бачив, що граф Тартос не кохав герцогиню, лише хотів отримати великі гроші, про які йому донесли пліткарі. Боявся помилитися, прогадати у виборі нареченої. Звичайно, графиня Крамма була стара й гидка, але багата. А от Хенільда була молода, приваблива, та ще й потенційно багата! Дуже багата! Але поки що грошей не бачила в очі. 

І Хенільда, підбадьорена сумою, яку вже мала для виплати віна, вирішила не чекати початку Шлюбних Феєрій, а надіслати листа з пропозицією руки й серця зараз, ось у цю хвилину! Так хотілося бути першою! І єдиною! Й вона рішуче та з полегшенням надіслала шлюбного листа графу Тартосу. Пізніше Клепсидра розповіла їй, що ходять чутки про кілька шлюбних листів, які отримав днями граф Тартос. До Шлюбних Феєрій було ще кілька днів, а перший жених королівства вже був засипаний пропозиціями руки та серця! Ревнощі гризли серце герцогині й отруювали життя!