11. Граф Тартос

Вдови у траурі на королівських прийомах завжди всідалися на спеціальні диванчики в кутку бальної зали і перемивали кістки всім, кого бачили. Було їх четверо: три поважні дами і молода вродлива герцогиня Хенільда. Хенільда завжди чомусь опинялася біля вдови Крамми, старої дами, зморщеної навіть не так від зморшок, як від завжди скривленого обличчя, яке виражало осуд та незадоволення всім, що вона бачила. Графиня Крамма теж нещодавно поховала чоловіка, навіть так збіглося, що її чоловік помер від хвороби напередодні того дня, коли й Хенільда втратила герцога Клавдія. 

Була графиня нетерпима до порушень порядку й пристойності, енергійно обговорювала всіх, кого бачила на прийомах. Ну, а що ще робити, коли мусиш сидіти і не смієш веселитись і танцювати? Добре, що взагалі вдовам дозволялося відвідувати бали, а то Хенільда б у своєму маєтку від нудьги зійшла б із розуму. Адже її після смерті герцога Клавдія звільнили з роботи, оскільки вдовам під час трауру негоже було й працювати. 

У графині Крамми кожен мав якісь вади, кожен робив усе неправильно, і лише її, графині Крамми, поведінка завжди була бездоганною й ідеальною. Жінка, котра багато бачила на своєму віку, вирішила поблажливо покровительствувати молодій вдові: вона зверхньо вчила Хенільду: 

- Чоловіки доступні! Всі, дорогенька! Всі без винятку! Лише пальчиком помани! І я таких категорично засуджую! Що це за поведінка! От в мої часи чоловіки були скромні й чесні! І до весілля ні з ким не гуляли! Берегли цноту! А нині! Он, погляньте, герцогине, на отого бевзя! Хіба так можна вдягатися?! На ньому ж сорочка аж репається! Некультурно й непристойно так підкреслювати свої м’язи! А зачіска! Кошмар! Волосся спадає на плечі! Ще й кучерявиться! Чоловік повинен мати кротку стрижку! Ось така моя думка! 

І Хенільда кивала, наче погоджуючись, а сама очима пожирала обтягнуті справді вузькою сорочкою рельєфні груди красунчика, який так не сподобався графині Краммі. Але... страшенно подобався Хенільді. Вона уявляла, як торкається його грудей, як повільно розстібає ґудзики на тій сорочці, і вся аж палала від бажання... 

Але зараз вона не могла навіть доторкнутися до цього чоловіка. Адже вдови, хоч і могли відвідувати королівські бали та прийоми, не мали права навіть першими почати розмову з неодруженими чоловіками аж до кінця трауру, не говорячи вже про те, щоб потанцювати чи прогулятися чудовим королівським парком. 

Але пізніше вона познайомилася з тим красенем, він сам підійшов до вдовиного куточку, сполошивши жінок на диванчиках. Виявився сином давнього друга її покійного чоловіка, підійшов засвідчити своє співчуття молодій герцогині.

Звали красеня Тартос, і він лише недавно почав виїжджати у світ. Кажуть, подобався навіть самій принцесі Клотильді. Але принцеса вже була заручена з принцом із сусіднього королівства, і це тішило Хенільду, бо вона твердо вирішила: як тільки закінчиться траур – почати підбивати клинці до Тартоса. Чому б і ні? В неї чесні наміри! Вона може й шлюб йому запропонувати! Може ж отримати трохи щастя й бідна герцогська вдова, чи не правда? 

З тих пір Хенільда з нетерпінням чекала прийомів у королівському палаці, щоб хоча б побачити свого кумира.

Бернарден, слухаючи захоплені спомини герцогині про той період, бачив справді її щирий потяг до графа Тартоса, її закоханість, яку вона тамувала в собі довгий час. Чіткі емоції жінки чомусь дратували детектива, він супився, намагаючись знайти якісь недоречності чи нещирість, але не знаходив. Тут було все чисто: герцогиня Хенільда закохалася.

Тартос, звичайно, був теж недурний, бачив, що подобається Хенільді. Кидав часті погляди на неї, на що й звернула увагу графиня Крамма, котра завжди сиділа поряд із Хенільдою. Правда, пояснивши їх по-своєму, що трохи сполошило герцогиню: 

- Цей красунчик граф Тартос увесь час пожирає мене очима! Ви бачили, герцогине? Гм. Невже він не такий, яким я його уявляла спочатку? Та й нічого поганого про нього я не чула! Він мені навіть подобається! Я можу після трауру спробувати позалицятися до нього! Яке тіло! Ви бачили, - шепотіла вона Хенільді на вухо, прикриваючись віялом. – Такі біцепси! А ноги! А плечі! Ох, мене просто охоплює вогнем!  

Хенільда червоніла, дратувалася, ревнувала, але мовчала. Вона взагалі ревнувала графа Тартоса до всіх, з ким він танцював чи розмовляв на прийомах, але вирішила дочекатися кінця трауру і вже тоді активно вступити у боротьбу за чоловіка, до якого тягнулося серце. І тіло. 

Вона відчувала, що після її трауру він буде не проти з нею зустрічатися. Адже рідкісні натяки та Хенільдині завуальовані компліменти хлопцеві, які їй інколи вдавалося вставити у їхні світські бесіди, коли він підходив до вдовиного куточка, розжарювали навколо них атмосферу так, що Хенільда, повернувшись додому, падала знеможено на ліжко і починала годинами мріяти про Тартоса. Вона надсилала йому квіти з маленькими записочками, розмальованими сердечками, звичайно ж, таємно, бо викрити своє інкогніто не дозволяв статус вдови. Але Тартос, розумничок такий, все, напевно, зрозумів, знав, від кого квіти, дивився завжди пристрасно й ніжно, але вів себе скромно, як і личить чесному й цнотливому хлопцеві...