Розділ 4

10. Спогади про герцога Клавдія

І герцогиня Хенільда ЖарРаж почала розповідати Бернарденові свою історію із самого початку, починаючи із того моменту, коли вона вперше побачила графа Тартоса. Але спочатку трохи розповіла про свого колишнього чоловіка, траур за яким у жінки закінчився зовсім недавно.

Бернарден слухав уважно, жодного разу не перебив, щоб уточнити якісь деталі чи перепитати про якусь подію більш детально. Він задіяв свою магію, якою користувався у пів сили, коли шукав домашніх тварин чи відстежував зради подружжя. Нині ж він повністю віддався хвилям сприйняття того, колишнього життя герцогині, щоб чітко уявити всю картину.

Магія активувалася несподівано яскраво, сильно, чоловік навіть здивувався, що, виявляється, вона - он, яка потужна, а він думав, що має лише її краплини... Головне для Бернардена було відчути настрій, емоції, хвилювання герцогині, оскільки саме від цього залежали картинки, які спливали в його голові, саме так він відчував, чи розповідає вона правду, чи варто допомагати цій жінці...

І бачив детектив ось таку цікаву історію. 

...- Ваша Світлосте, - управителька Мінрея забігла в будуар до герцогині вся перелякана й бліда. – Його Світлість! Герцог Клавдій! Щойно прийшли з поліції! Він.., - тут управителька заплакала і, схлипуючи, продовжила, - він помер! Нещасний випадок на прогулянці! Він... 

Хенільда схопилася на ноги, перестрашена й вражена раптовою звісткою.  

- Що? О доле, як же так? Поліція тут? – жінка швидко вибігла з будуару й спустилася сходами на перший поверх, де в холі замку тупцяли, переминаючись із ноги на ногу, двоє поліцейських. 

Побачивши герцогиню, вони вклонилися і один із них, видно, старший у званні, високий в кремезний чоловік, повідомив: 

- Ваша Світлосте, з глибоким сумом ми прийшли вам повідомити, що герцог Клавдій ЖарРаж сьогодні вранці о дев’ятій годині тридцять п’ять хвилин помер внаслідок нещасного випадку, а точніше, від падіння і вдаряння головою, а саме скронею, об гострий виступ тротуарного бордюру. На вулиці сьогодні ожеледиця, а герцог був уже чоловіком не... Кхм-кхм... 

Поліцейський, певно, хотів сказати, що герцог був немолодим, але вирішив закашлятися, оминувши таке делікатне питання, бо не знав, як відреагує герцогиня. Хенільда відгукнулася миттєво: 

- Так, ви маєте рацію, офіцере! Герцог був людиною хоч і міцною, але мав уже достатньо років, щоб не зреагувати вчасно на те, що під ногами лід, і міг посковзнутися, - гірко промовила Хенільда. Звістка про смерть чоловіка приголомшила її.

- Сьогодні взагалі багато травм, - устряв у розмову інший поліцейський, низенький і опецькуватий. Мундир поліцейського ледве на ньому сходився. – Прийміть наші співчуття, герцогине, - він вклонився. – Тіло герцога можна забрати з відділку хоч зараз. Лікарі вже оглянули його і виписали висновок про причину смерті та одразу ж і свідоцтво про смерть. Ось, візьміть, - він простягнув Хенільді якісь папірці, але вона вже не чула його, бо в неї запаморочилося в голові. 

Поліцейські пробачили, що герцогині зле й допомогли сісти на канапу, а управителька Мінрея несподівано з’явилася в холі й швидко принесла води... «Мабуть, як завжди, підслуховувала десь за рогом коридору», - мляво подумала Хенільда, перебуваючи, наче в якомусь тумані. 

Але вона швидко прийшла в себе, домовилася з поліцейськими про те, що тіло заберуть зараз же, бо вона мусить все підготувати до поховання. І в замку закрутилися не дуже приємні, але, в принципі, зважаючи на вік герцога, очікувані справи, пов’язані з його проводами в останню путь... 

Отже, жінка через кілька місяців після укладання шлюбу лишилася вдовою.

Бернарден бачив усі почуття герцогині Хенільди в той період: і сум, і заклопотаність, і нервування, пов’язані з такою неприємною подією. Але він бачив також і певне полегшення, яке вона відчувала після смерті свого досить літнього чоловіка, і навіть затаєну й загнану далеко в закапелки душі маленьку радість, якої Хенільда дуже соромилася. Але це було так. Молода жінка не кохала чоловіка, він був важкою людиною, чомусь досить байдужою до молодої дружини, і тягар співжиття з чоловіком, який зник з її плечей після його смерті, приніс їй певне полегшення. 

Тепер пів року вона повинна була дотримуватися трауру за померлим. І Хенільда чесно витримала траур по колишньому чоловікові! Пів року носила лише сірий одяг, як і належить вдові! Хіба що інколи балувала себе сірим з легким блакитним відтінком, але святий Маркус, покровитель вдів та сиріт, а також ревний наглядач дотримання траурних ритуалів, дозволяє кольори дощового неба! А хмари бувають трохи синюваті, навіть коли йде дощ! 

Ох, жінка була ще дуже молодою! Хенільда, наче виправдовуючи свою недоречну радість, що герцог відійшов з цього життя, трохи розповіла Бернарденові про період залицяння до старого герцога Клавдія, який не мав спадкоємців, проте володів великими земляними угіддями й чудовим замком неподалік столиці. Мати придумала всю цю авантюру, бо хотіла дочці щасливого життя без бідності. Хенільда тоді віднікувалася, протестувала! Та все марно. Щоб врятуватися від нужди та бідності, змушена була запхати всередину себе веселощі й бажання гуляти разом з молодими дівчатами, які стосами вкладали собі до ніг підкорених чоловіків. Натомість шкірилася в нещирих усмішках до підстаркуватого герцога, намагалася сподобатися йому, робила все, що було написано у великій книзі «Як залицятися до чоловіка й схилити його до шлюбу», яку підсунула їй мати. Вона сама колись користувалася нею, щоб вийти заміж за батька, а тепер і дочку цьому вчила.