6. Клієнтка

6. Клієнтка

Він швидко ступив крок, щоб пройти коридором до виходу, та Міссі була тут як тут. Прилипла збоку до чоловіка, вперлася своїми монументальними грудьми йому в груди, вчепилась у відлоги пальта й гаряче зашепотіла, майже торкаючись щоки чоловіка: 

- Берні, може, зайдете на чашечку чаю? В мене є наливка! Вишнева! Зігріє в такий холодний день! Піклуюся про ваше здоров’я, помітьте! Та й мені є вас чим зігріти!

Вона обвила чоловіка гарячими руками й потягнулася до губ, намагаючись поцілувати...

Бернарден вже навчився виколупуватися з таких палких обіймів, тому різко крутнувся і зробив великий крок назад, потягнувши жінку на себе, і коли вона не втрималася, майже втратила рівновагу - підхопив під руки й поставив на ноги, відхилившись. З обіймів він вислизнув і був цьому радий.

- Дякую, пані Місстелліандро, я не змерз! І, по-моєму, до вас клієнтка! 

Він вказав на молоду привабливу жінку, котра зі здивуванням дивилася на обійми та маневри Бернардена, повільно наближаючись по витертому килимі, який прибирався в коридорі нечасто, був сірий від бруду. 

- Вибачте, я, може, невчасно? – спитала вона у Бернардена, піднявши на нього неймовірні блакитні очі. В її погляді світилася насмішка, бо Бернарден якраз провів рукою по щоці й побачив, що Міссі все-таки вдалося мазнути губами по його підборіддю, і тепер червоні пальці й червоне від помади обличчя треба було якось вимити.  

- Та ні, клієнти завжди приходять вчасно! – широко посміхнулася Міссі. – Ми тут з Берні маємо свої ігри! – Вона підморгнула Бернарденові, і він зціпив зуби, аби не вилаятися. Вона його дратувала. - Ми продовжимо пізніше, милий, - промуркотіла Міссі.

Бернарден кивнув незнайомці, прощаючись. Жінка здавалася невловимо знайомою, але де він міг її бачити, чоловік так і не згадав. Він ковзнув непомітно поглядом по її високих грудях, які цнотливо були задрапіровані складками глухої сукні. Сукня синім довгим мазком визирала з розстібнутого нині довгого блакитного пальта і впиралася в носки елегантних чорних черевичків на невисоких підборах. На голові в незнайомки знаходився модний в цьому сезоні капелюшок з неширокими крисами й маленькою чорною вуалеткою, зараз піднятою. Відмітивши ще раз неймовірну блакить очей клієнтки Міссі, Бернарден попрямував по коридору, лишаючи жінок з їхніми справами за спиною.

І раптом почув запитання, яке змусило його різко зупинитися. 

- Я шукаю приватного детектива Бернарда Шапіро. Це, можливо, ви, пане? Мені сказали, його бюро Бланш-Шапіро знаходиться тут.

Бернарден різко обернувся. Міссі стояла на порозі своєї агенції й зацікавлено розглядала клієнтку, яка, цього разу, на жаль, прийшла не до неї, хоч мала досить респектабельний вигляд. Такі до Бернардена, як правило, не заходили. Когось вона їй нагадувала. А от кого? 

Бернарден глипнув на відвідувачку з-під низьких крисів капелюха і повернувся до своїх дверей. Ішов наче знехотя. Ця незнайомка тривожила його, чомусь не подобалася, хоча жінка була гарна, вродлива, наче й приємна в спілкуванні...

- Так, це я, Бернарден Шапіро до ваших послуг, - буркнув він незадоволено й почав відчиняти двері, які щойно замкнув. – Прошу вас, заходьте. 

Він пропустив незнайомку вперед і щільно зачинив за собою двері. По периметру одвірка миттєво активізувалася антипідслуховуюча магія – і Міссі, яка так і стояла на порозі своєї агенції, незадоволено зітхнула: підслухати не вдасться.

Не те, щоб вона постійно підслуховувала розмови Берні з клієнтами, воно їй треба! Нічого цікавого, вона й так знає про всі його справи: шукає собачок і доводить чи спростовує зради різних хвойд та бабіїв для ревнивих клієнтів. Але розмову саме з цією клієнткою вона б послухала! 

Адже Міссі упізнала цю жінку! Вона вбігла в свою контору, пошурхотіла на столі свіжими газетами й витягнула одну, де портрет цієї незнайомки займав майже пів шпальти.

«Герцогиня Хенільда ЖарРаж вбиває свого нареченого!», «Убивця чи підстава? Кохання закінчилося смертю нареченого!», «Невтішні залицяльниці вимагають смертної кари для герцогині Хенільди ЖарРаж!», «Вдова стає двічі вдовою!», - такі заголовки газет запалили в грудях Міссі яскраву пожежу цікавості. Ох, і про що ж вони там говорять? Невже сама герцогиня Хенільда ЖарРаж відвідала Бернардена? І чому прийшла в таку бідну детективну контору? Адже має гроші і може заплатити найкращим юристам столиці! Щось тут нечисто!