5. Приватний детектив

5. Приватний детектив

Дощ завжди гнітюче діяв на Бернардена. У приміщенні з крихітним вікном від туману й мряки взагалі тоді ставало напівтемно. Маленька кімнатка його приватного детективного бюро ледве вміщала стіл, невелику шафку в кутку, куди він інколи вішав своє довге незмінне чорне пальто, бо, як правило, рідко сидів на одному місці. Завжди знаходилася якась робота. І треба було рухатися містом, стежити, розвідувати, винюхувати, шукати... Робити те, що він умів найкраще. Легкі прояви магії допомагали йому в цій праці: мабуть, в його родині, яку він не пам’ятав, батько був магом. І це не давало йому померти від голоду, заробити копійчину на їжу й оренду житла.

Адже конкуренція в столиці була шалена! Та й хто винайме для розслідування якоїсь серйозної справи чоловіка? Коли в місті є купа респектабельних приватних детективних агенцій, де сидять серйозні й упевнені в собі жінки, які вже на детективних справах собаку з’їли? 

Бернардена винаймали рідко, та й то для пошуків, наприклад, зниклих домашніх улюбленців, або для стеження за конкурентами у дрібному бізнесі чи чоловіком або дружиною, які ходили "наліво". Але він радів і цьому, міг хоч так зводити кінці з кінцями.  

Йому ще несказанно пощастило в житті, що зустрів добру людину, яка допомогла йому у свій час! Адже він і досі не знав, хто він і звідки...

П’ять років тому його знайшла на смітнику приватна детективка – леді Краунтесса Бланш. Жінка, гидуючись, рилася тоді у великій купі сміття, шукаючи чергового домашнього улюбленця від чергового клієнта. Цього разу відшукати потрібно було великого білого щура. А натомість вона відшукала тіло молодого чоловіка, непритомного і майже змерзлого – була така ж погода, як і нині: дощова, вітряна, хмарна...

Бернардена відвезли в лікарню. Він довго хворів, а коли вийшов із лікарняних стін, то на порозі його чекала зла на себе за свою доброту й співчуття леді Краунтесса, бо, як не дивно, відчувала за знайду відповідальність. Вона взяла спочатку його собі в помічники, а потім взагалі залишила у спадок свою детективну агенцію, майже збанкрутілу, яка дивом трималася на плаву. 

Фінансові й професійні справи у леді Краунтесси тоді йшли, як нині і в Бернардена, кепсько. Вона була дама в літах, життя не склалося: чоловік помер рано, а дітей не було. Бернарден, котрий не пам’ятав свого минулого, був, з одного боку, вдячний їй за прихисток і роботу, але з іншого – вона його чомусь страшенно дратувала. Так і працювали вони поряд аж два роки, гиркались, як кіт із собакою, аж поки хазяйка агенції не померла від пневмонії, лишивши Бернарденові свою бідну агенцію...

Молодий чоловік дивився на шибку, в яку барабанив дощ, і згадував, як отямився в лікарні, не пам’ятаючи, хто він і звідки. Ім’я йому придумав лікар, який оглядав його. Бернарденом звали його сина. Так назвав і пацієнта, який, на диво, був міцний і сильний, мав пещене тіло, манікюр на руках і гарну модельну зачіску, зовсім не схожий на волоцюгу. 

Тоді, звичайно, подали запит у поліцію, чи не зникав десь чоловік, схожий на Бернардена. Але ніхто не шукав його, минав час, і пацієнт пішов на поправку. Оскільки грошей за лікування Бернарден не мав, то його довго не тримали в лікарні – випхали при першій же можливості, ледь він став на ноги і міг більш-менш нормально пересуватися й уже не так сильно кашляти, як це було спочатку: все-таки переохолодження добре далося взнаки. 

Похмура погода в Долинному Черпаку не рідкість. Майже завжди тут то мряка, то зливи, хмари нависають низько, а вітер повсякчас шарпає за поли пальта і намагається зірвати капелюха, з крисів якого увесь час стікає холоднюча вода й потрапляє за комір. Бернарден, ще не вийшовши на вулицю, вже відчував ті холодні патьоки за коміром пальта і злився, і дратувався, і подумки лаявся. Взяв у руки довгу чорну парасольку, насунув капелюха глибше на вуха і вийшов за поріг кімнати. 

- Доброго дня, пане Бернардене, чудова погода, чи не правда? – голос Міссі сьогодні мало не доводив його до сказу. Хотілося розвернутися і швиргонути в її ощерений в ласкавій усмішці рот ключі, якими він якраз замикав двері свого бюро. 

Саме́ приміщення детективного бюро знаходилось у сірому двоповерховому будинку, який колись увесь було поділено на службові контори. Тут було кілька агенцій, а на горищі здавалися кімнати, в одній із яких і мешкала спочатку леді Краунтесса, а зараз Бернарден. Він після смерті хазяйки переїхав з богадільні для бідних до тієї маленької кімнатки. Добре, що орендар просив недорого: там часто протікав дах і було тісно, як у мишачій норі. А ремонт даху хазяїн не поспішав робити, мабуть, чекав, що це зроблять доведені до відчаю мешканці. Точніше, мешканець, бо ніхто, крім Бернардена, не хотів жити у сирій кімнаті, повній мокриць, павуків та постійного льопотіння води зі стелі в мідний таз.

Міссі була дамою невизначеного віку, яка поклала око на Бернардена. Її контора з продажу старовинних рукописів та раритетних артефактів знаходилася напроти детективного бюро Бернардена і якраз процвітала. Міссі завжди визирала з напіввідчинених дверей свого офісу й нахабно чіплялася до чоловіка. Бернарден підозрював, що вона хотіла оженити його на собі, щоб прибрати до рук його благеньку контору і, таким чином розширившись, захопити своїм бюро весь перший поверх будинку. Нерухомість у столиці була дорогою, а контора Бернардена (на щастя, не орендована, як житло, а приватизована) справді належала йому по закону.

- Так, пані Місстелліандро, погода гарна, дощ привносить... е-е-е... деяку свіжість у навколишній простір...