3. Перша шлюбна ніч

3. Перша шлюбна ніч

Першу шлюбну ніч герцог чекав із нетерпінням. Зробив скрізь приглушене світло, влігся під ковдру на широкому ліжку, де завжди мерз, тому просив слуг підкладати йому жарини у спеціальних контейнерах, якими гріли холодну постіль, мабуть, ще давні предки герцога. А виділити гроші на нові магічні обігрівачі герцог не бажав: був страшенно жадібним. Та й економив і накопичував чоловік свої статки зовсім для іншої справи, таємної і дуже важливої. А там грошей потрібно було у великій кількості, це він точно знав. 

У подружжя, за давньою традицією, були різні кімнати, в яких вони спали, а от виконувати подружній обов’язок до чоловіка завжди приходила дружина, тому герцог і чекав її з нетерпінням.

Аж ось і Хенільда, одягнена в глуху нічну сорочку аж під шию, довгу й широку, рвучко увійшла до спальні, де герцог вже трохи й закуняв, зігрівшись під теплою ковдрою... Дівчина з непроникним обличчям сіла на ліжко. Вона розумом розуміла, що оскільки є дружиною цього старця, якого сама ж і впросила стати собі за чоловіка, то мусить все стерпіти і витримати їхню першу шлюбну ніч. І всі інші ночі теж витримувати! Саме ця думка про постійне повторення кожної ночі невимовних мук та огиди її гнітила найбільше! 

Якщо ще першу ніч вона уявляла, як неприємне, але необхідне, то всі інші вона не хотіла терпіти. Але доведеться. Шлюбний знак на плечі пов’язав їх з герцогом на все життя. Тут або розводитися, або вже жити до скону лише з одним чоловіком, за якого вийшла заміж. Коли ти знаходишся у шлюбі, зрадити чоловіка чи дружину ти не міг би фізично: дуже сильні магічні обмеження накладав шлюб на молодят. Тому якщо й укладали шлюб двоє, то лише з великого кохання або за справді серйозною домовленістю.

- Іди сюди, моя дружино, - проскреготів герцог, простягнувши руку до Хенільди. – Лягай поряд. Обійми мене. 

Хенільда мовчки лягла поверх ковдри, не поспішаючи обіймати того, хто викликав огиду. 

«Треба, Хені, треба!», - вмовляла вона себе, і заплющила очі, зробивши непроникне обличчя, бо герцог, голосного сопучи, зарухався під своєю ковдрою, а потім почав задирати Хенільді сорочку... 

Ну, не будемо заглиблюватися у дуже вже інтимні подробиці, але обмежимося тим, що розповімо вам найголовніше: Хенільда залишила спальню герцога і пішла до своєї кімнати спати такою ж незайманою, якою й прийшла. А огидні мацання і слюняві поцілунки герцога у розрахунок не беруться, правда?

Наступний день у новому домі Хенільда провела у домашніх справах.

По-перше, повинна була перебрати на себе обов’язки господині дому, тобто всі господарські справи вела завжди жінка. І, в принципі, у герцогському замку, занедбаному та почорнілому від років, так і було. Але багато років вела всі справи тут управителька Мінрея. Ясно, що їй не сподобалося те, що молода господиня хоче все переробити на свій манер. А саме це Хенільда дала зрозуміти, коли отримала від управительки ключі від усіх підсобних приміщень, комор, стайні, яка давно стояла порожньою, погребів, у яких хіба що миші та кроти інколи пробігали у справах, бо були вони теж порожні й занедбані. 

Через три дні свого обходу господарства Хенільда зрозуміла, що герцог бідний, як церковна миша, хоча зовні й здається респектабельним та багатим. 

Але що цікаво! Гроші в Хенільдиного чоловіка були! Він багато часу проводив у своєму кабінеті, в якому після сніданку замикався на ключ і жодна жива душа не мала права туди заходити і його турбувати. Виходив лише на обід та вечерю.

І так сталося, що після першої шлюбної ночі Хенільда жодного разу більше не відвідала свого чоловіка в його покоях. А він наче й не бачив цього, не звертав уваги. Або вирішив робити вигляд, що все в порядку.

Слуги в герцогському замку, якщо й бачили щось, то роти тримали на замку. Мабуть, герцога  все влаштовувало. Молода дружина є? Є! Статус активного чоловіка у вісімдесят підтверджено? Підтверджено! Самолюбство герцога улещено і заткнуто роти всім недоброзичливцям, які вже його хоронили! Герцог Клавдій ще поживе! Він ще всім покаже!