Розділ 34: Тінь Перед Стрибком 

 Тіло знайшли на світанку. 

Без шуму, без криків. Просто двоє учнів, що йшли на раннє тренування, побіліли й завмерли біля східної стіни. 

Чужий. У чорному. Обличчя спотворене, але на рукаві — знайомий знак змії, що пожирає хвіст. 

Орден Порожньої Тіні. 

Нас не підпустили близько. Учнів розігнали з подвір’я, старші піднялися на стіни. Але чутки все одно розлетілися. 

— Кажуть, він ліз у нічну формацію. 
— Кажуть, його спіймали на сліді одного з кандидатів. 
— Кажуть… 

Для мене всі ці «кажуть» стискались в одне: 

Прийшли за кимось конкретним. 

Я повернувся до свого двору. Кулон під одягом був холодним, ніби камінь. 

Лін Фей сам мене знайшов. 

— У зал, — промовив він. 

Закритий зал зустрів знайомим камінням і тишею. Він не активував формацій. 

— То вони, — сказав я. 

— Вони, — підтвердив він. — Один із їхніх розвідників поліз на заборонену лінію й отримав по голові нашою охоронною формацією. Дурень або приманка. 

— Знають, що я тут? — прямо. 

— Тепер — так, — спокійно. — Не на сто відсотків, але мозаїка майже склалася. Нижній світ, кулон, дивний учень, рух у Верхній… У кого є мізки — той здогадається. 

Мені закортіло зціпити кулаки. Я стримався. 

— Що будемо робити? 

— Не панікувати, — сказав Лін Фей. — Старші Павільйону не ідіоти. Вони вже вирішили: поки ворог ходить навколо, найкраще перевести перспективних наверх, під формальний захист великих сил. Там і легше сховати, і важче вдарити відкрито. 

— Тобто… 

— Відбір прискорюють, — кивнув. — Список назвуть раніше. Сьогодні ввечері — нарада, завтра — оголошення. 

Тихо. Прямо. Без прикрас. 

Він зробив крок ближче. 

— І тепер уважно, Юню. 
— Твої три контури тримають. Серцевий вузол після спарингу з Шенем став міцнішим. Але ти все ще не в тому стані, щоб бездумно лізти в бій. 
— Якщо вони спробують ще раз — або ми відбиваємось усі разом, або ти тікаєш у тінь. Без соло-геройств. Зрозуміло? 

—Зрозуміло, — відповів. Усередині дряпало, але голова була ясна. 

— Сідай, — сказав він. — Пройдемось по циклах. Спокійно. 

Ми працювали без форсування. 

Я проводив Ці: 

• хребет — м’яко, рівно; 

• рука — легка лінія до кулака; 

• ноги — тиха опора; 

• через вузол у грудях — як через спільний перехід. 

Без болю. Без ривків. Лише перевірка: чи не тріщить. 

Лін Фей стояв поруч, слухав. 

— Нормально, — сказав через кілька хвилин. — Вузол тримається. 
Погляд став жорсткішим. 
— І запам’ятай: ніяких проривів до Великого Майстра (3) зараз. Навіть якщо здається, що «ось-ось можна». Ти переходиш нагору в такому ж ранзі, як тут. Зрозумів? 

— Тобто тягнути до Верхнього світу? — уточнив я. 

— Так, — кивнув. — Там уже вирішимо, де і як ти прорвешся. Тут занадто багато чужих очей. 

Мені це не подобалось. Але так буде краще. 

Кулон, ніби на підтвердження, лишався холодним і тихим. Ніяких голосів. Ніяких снів. 

Значить — терпи. 

Ввечері нас зібрали у великій залі. 

Старші сиділи на підвищенні, поруч — гості з трьох сил. Атмосфера — як перед вироком. 

Головний наставник вийшов уперед. 

— Через події останніх днів, — почав він, — рада Павільйону, за погодженням із шановними гостями, ухвалила рішення завершити відбір достроково. 
— Список кандидатів, рекомендованих для підйому в Верхній світ, оголошується сьогодні. 

Усередині залу хтось різко вдихнув. 

Я стояв рівно. Три контури — глибоко. Вузол — спокійний. 

Імена почали звучати одне за одним. 

— Шень Луо. 
— Лян Сюе. 
— Юй Лін. 
— Ле Чжен. 
Ще кілька. 

Потім: 

— Лінь Юнь. 

Жодної паузи. Ніби звичайний пункт у списку. 

Хтось у задніх рядах здивовано пробурмотів: 

— Це ж той… з Пікової Хмари… сміття… 

— Тихо, — шипнули на нього. 

Я відчув кілька поглядів. Зацікавлених. Непевних. Ніби ніхто досі не вирішив, ким мене вважати. 

Мене це влаштовувало. 

Оголосили останні імена. 

— Упродовж трьох днів, — продовжив наставник, — відібрані кандидати проходитимуть підготовку до переходу. Інші продовжать шлях тут. 
Він оглянув залу. 
— Тепер вільні. 

Гомін залив простір. 

Хтось святкував, хтось кусав губи. Дехто дивився на нас із заздрістю, дехто — з полегшенням, що небезпека «нагорі» мине повз них. 

Я вийшов на двір. Повітря здавалося свіжішим. Чи то через рішення, чи то через втому. 

Лін Фей підійшов непомітно, став поруч. 

— Вітаю, — сказав просто. — Ти в списку. Тепер офіційно. 

— Твоїх старань теж трохи є, — відповів. 

— Є, — не заперечував. — Але далі буде більше твоїх, ніж моїх. 

Він обернувся до мене. 

— Слухай уважно. У нас три дні. 
— Перший: відпочинок і м’які цикли. Ти не герой, ти посудина, яку не можна переповнити. 
— Другий: я ще раз перевірю всі чотири точки. Якщо серцевий вузол тримає — добре. 
— Третій: налаштування перед порталом. Ніяких сутичок, ніяких вправ на межі. Переходити будеш в максимально рівному стані. 

— А Орден? — спитав я. 

— Якщо вони спробують щось до переходу — це буде вже не твоя проблема, — жорстко сказав він. — Це буде проблема всього Павільйону. 
Пауза. 
— Але саме тому ти маєш бути готовим. Коли опинишся нагорі, у тебе не буде часу «повільно дозрівати». 

Я кивнув. 

Всередині — тиха впевненість. 

Три контури — кістяк. 
Вузол — майже контур. 
Три дні — як коридор між світами. 

Кулон цього разу не був ні холодним, ні гарячим. Просто був. Як частина мене. 

Наступний крок — нагору.