Розділ 26: Погляд Згори — Тихий Вибір

Над Павільйоном було незвично людно. 

Прибули гості. 

Три герби над головною залою: 

• чорний спис на сріблі — Секція Північного Клинка; 

• нефритовий журавель над хвилею — Павільйон Туманних Вод; 

• золоте перо дракона — Дім Небесного Погляду. 

Вони приїхали дивитися на нас — і забирати найкращих. 

Учні шепотілися: 

— Будуть відбирати кандидатів для зв’язку з Верхнім світом… 
— Кажуть, з Дому Небесного Погляду є хтось рівня Володаря (4)… 
— Якщо помітять — життя зроблене. Або зламане. 

Лін Фей зібрав нашу нефритову касту у внутрішньому дворі. 

— Слухайте уважно, — його голос був короткий. — Сьогодні показ. Вас дивитимуться. Не для гри. Для відбору. 
Погляд ковзнув по мені. 
— Особливо тебе. 

— Як діяти? — запитала Лян Сюе. 

— Просто, — відповів він. — Показуєте своє краще, але реальне. Не кричите, не форсуєте. 
Коротка пауза. 
— Лінь Юнь. Ти тримаєш рівень Майстер (2) низький. Чуєш? Низький. Спокійний контроль, хороша техніка, жодних див. 

Я кивнув. 
Усередині на це відгукнувся спокійний жар: можу. 

Показ відбувався на великій арені. 

Гості сиділи вище, під тінню навісів. Напівобертом, майже розслаблено, але кожен погляд — гострий. 

Особливо один: чоловік у світлій мантії з тонкою золотою вишивкою по краю. Очі — як тонке лезо. 
Про нього шепотіли: Старший Чжен Хуай, Дім Небесного Погляду, Володар (4). 

Першими вийшли золоті. 

Сильні, яскраві. Хтось запускав мечі в повітря, хтось рубав формаційні камені. Гості кивали, але без захвату: бачили таке сотні разів. 

Потім викликали нефритових. 

— Шень Луо, виходь, — озвався старший писар. 

Шень ступив на арену впевнено. 
Показав три зв’язки: 
чистий силовий прорив, 
контроль руху, 
удар, що розбив форму з каміння. 
Все — в межах чесного Майстра (2) Пік, без фокусів. 
Гості уважно дивилися. Один із представників Північного Клинка щось схвально буркнув. 

— Добре. Позначити. — коротко сказали на балконі. 

Шень повернувся на своє місце. Кинув мені погляд: твоя черга. 

— Лінь Юнь. — пролунало. 

Я вийшов. 

Відчув, як десятки очей лягли на плечі. Як формація під ареною ледь загуділа, підлаштовуючись. 

Спокійно. Дихаєш як «низький». 

— Що покажеш? — запитав один із гостей, сивобородий з Павільйону Туманних Вод. Голос рівний. 

— Опору і контроль, — відповів я. 

Я не діставав артефактів. Не запускав сяючих технік. Просто став у стійку й пішов смугою без смуги. 

Крок. 
Півповорот. 
Півподих-міст — дуже м’який, наче випадковий. 
Лінія Кігтя — не як удар, а як корекція. 
Кілька швидких зв’язок, де я ніби уявно проходжу по тих самих підвісних камінях, що й на тренуваннях. 

Я спеціально дав один момент «збою»: легке похитування, ніби мені довелося вирівнюватися. Для правдоподібності. 

Зал бачив: рухи чисті, але без вибуху. 
Гості бачили: жодного фонтану сили, тільки рівне дихання. 

— Ці стабільна, — сказав хтось нагорі. — Для Майстра (2) низького рівня дуже акуратний контроль. 

Чжен Хуай дивився довше. 

— Зупинись, — сказав він. 

Я зупинився. 

— Ще раз крок… отак, — він показав пальцем. 

Я повторив. Справді «звичайно». Але відчував, як його духовне чуття намагається пробитися глибше. 

Тримай. Не відбивайся. Дай стільки, скільки вони хочуть бачити. 

Я дозволив просканувати поверхню. Рівна хвиля Майстра (2) Низький+. Нічого зайвого. 

Чжен Хуай злегка примружився. 

— Для нижнього походження — непогано, — кинув він. — Рівний. Без сміття в каналах. 
Пауза. 
— Але надто «чистий» для його історії. 

Лін Фей внизу вклонився. 

— Ми працюємо обережно, старший, — сказав спокійно. — Після травм і печаток краще трохи чистоти, ніж тріщин. 

Кілька гостей кивнули. Тема ніби зійшла нанівець. 

— Позначити як перспективного, — додав представник Туманних Вод. — Поки хай росте тут. Рано чіпати. 

Я поклонився. Повернувся до своїх. 

Шень Луо ледь усміхнувся: 

— Наче просто. Але вони на тебе дивились довше, ніж на половину золотих. 

— Я старався виглядати непомітно, — відповів я. 

— Оце і є підозріло, — хмикнула Лян Сюе. 

Коли показ закінчився й гості пішли радитись, Лін Фей покликав мене вбік. 

Ми встали під сосною у тіні. 

— Ну? — спитав я. 

— Добре сховався, — сказав він. — Але один уже відчув що щось не так. 

— Цей з золотим пером? — уточнив я. 

— Він, — кивнув Лін Фей. — Володар (4). У таких нюх кращий за будь-яке мірило. Він не впевнений, але відчув, що ти «занадто рівний». 

— Що тепер? — прямо. 

В очах Лін Фея промайнуло те саме рішення, яке він уже виносив раніше. 

— Тепер у нас є місяць, — сказав він. — За цей час вони будуть придивлятись, відбирати кандидатів, готувати угоди з Верхнім світом. 
Погляд загострився. 
— За цей місяць ми зробимо те, що у інших займає роки. 

— Конкретніше, — не відступив я. 

— Піднімемо тебе до рівня Великого Майстра (3), — сказав він спокійно, ніби мова йшла про ще одну смугу. — В середині. Не обов’язково Пік, але ти можеш. У тебе є запас сили й печатка вже тріснула. Треба правильно підштовхнути. 

Я мовчав. Усередині — не страх, а холодна хвиля. 

— І при цьому, — продовжив Лін Фей, — ти тримаєш маску Майстра (2) низького. 
Слово за словом, повільно: 
— Жодних показових вибухів. Жодних «випадкових» демонстрацій. Лише контроль. Справжню глибину бачити не має ніхто, поки ми не вирішимо, що ти готовий до їхнього рівня бруду. 

— Це не занадто? — спитав я. — Місяць? 

— Для нормальних — так, — відповів він. — Для хлопця, якого хтось розігнав до Майстра (2) Пік, залишивши печатку зверху, — ні. 
Пауза. 
— Або ти станеш достатньо сильним, щоб тебе не зламали, якщо дотягнуться з Верхнього світу. Або залишишся зручною мішенню.