Розділ 1: Покинутий під Піковою Хмарою 

Ніч була неприродно тиха. Хмари, як застиглі драконові луски, зависли над вершинами гір, заглушуючи навіть подих вітру. Лише слабке світло місяця, тьмяне та здавлене, просочувалося крізь темряву, кидаючи сріблясті відблиски на кам'янисту стежку, що вела до головного входу в секту Пікова Хмара. 

Він ішов неквапливо. Його силует зливався з тінями, плащ колихався при кожному кроці, немов дим. Старійшина Мо Чень, наставник зовнішнього двору секти, ніс у руках згорток. Дитя. Маленьке, змучене, але... мовчазне. Воно не плакало, не ворушилося. Лише міцно стискало в кулачку дивний кулон — зображення дракона, вирізьблене з чорного нефриту, блискучого, як нічне небо. 

Мо Чень зупинився біля входу у головну залу. Сніг вже почав тихо падати, вкриваючи каміння білим покривалом. Він поглянув на дитину і видихнув важко. 

— Хто ти, малюк?.. — прошепотів старий. — Звідки в тебе цей кулон?.. 

Минуло дванадцять років. 

— Гей, сміття! Не засни, коли віник тримаєш! 

Голос був глумливим, а сміх — ще голоснішим. Юнак з тонкими рисами обличчя і темно-сірим волоссям мовчки нахилив голову, продовжуючи підмітати внутрішній двір. Його звали Лінь Юнь. І він був... ніким. 

У світі, де силу ставили вище моралі, де з культивацією приходив не лише престиж, а й саме право на існування, Лінь Юнь був прокляттям для секти. Його духовне ядро не відкривалося. Його потоки Ці— мов мертва річка. Інші учні досягали перших кроків культивації вже у віці восьми чи дев’яти. Йому було дванадцять, і він досі був лише слугою. 

— Може, краще піти вже? Попроси, щоб тебе вигнали. Навіщо ганьбити секту своїм існуванням? 

Хлопець не відповів. Лише ще щільніше притис віник до рук і продовжив роботу. Серце билося рівно. Уперто. Майже з викликом. "Я не сміття... Я доведу. Колись..." 

Того вечора, коли інші учні тренувались на внутрішньому полігоні, він знову піднімався на віддалений уступ Пікової Хмари. Там, де ніхто не заважав. Там, де можна було стояти, заплющивши очі, і вдавати, що ти теж відчуваєш ци навколо. Він ніколи не казав цього вголос, але був момент... один раз, лише мить... коли йому здалося, що він почув щось. Немов дракон прокинувся в його грудях. Але тоді біль розірвав його тіло, і все згасло. 

Він впав на коліна. Знову. Руки тремтіли. У грудях палало. 

— Чому? — прошепотів він. — Чому я такий?.. 

Ні відповіді, ні вітру. 

Мо Чень спостерігав за ним із відстані, ховаючись за деревом. Старий не раз чув насмішки, але ніколи не бачив, щоб Лінь Юнь скаржився. Той хлопець мав у собі щось... глибше, ніж просто впертість. І кулон, той дивний артефакт, досі не розгаданий. Мо Чень давно підозрював, що той нефритовий дракон — не простий аксесуар. Але хто осмілився б заглянути в сутність без дозволу власника? 

— Колись... я дізнаюся, що ти за дитина, — пробурмотів Мо Чень і зник у тіні. 

Наступного дня до секти прибув гість. Старий культиватор у вицвілому плащі, з глибоким шрамом через лоб. Він пройшов повз охорону, немов вона не існувала, і став перед головною залою. 

— Я шукаю... одне немовля, що зник багато років тому. При ньому мав бути кулон дракона... 

*Лінь Юнь 

• Вік: 12 років 

• Волосся: темно-сіре, трохи довге, часто розкуйовджене 

• Очі: темно-карі, глибокі, з вогником впертості 

• Зріст: трохи нижчий за однолітків 

• Одяг: проста сіра туніка слуги, поношена 

• Особливість: носить кулон з чорного нефриту у вигляді дракона 

*Мо Чень 

• Вік: близько 60 

• Волосся: сиве, зібране в вузол 

• Очі: пронизливо-сині, мудрі 

• Одяг: темно-синя мантія старійшини зовнішнього двору 

• Особливість: спокійний, проникливий, досвідчений спостерігач 

*Чжоу Фень (згаданий у сцені глузування) 

• Вік: 13 років 

• Волосся: чорне, коротко підстрижене 

• Очі: вузькі, з нахабним блиском 

• Зріст: середній 

• Одяг: червона мантія учня 1-го рангу культивації 

• Особливість: самовпевнений, знущальник, популярний серед однолітків