***

— Бактерії? — здивовано морщиться Герте. — Це ще що?

— Ви що, не знаєте? Це така зараза, яка скрізь є. Крихітні істоти, які можуть бути корисними і шкідливими, — як маленькій дитині, не особливо-то й намагаючись, пояснюю я, для ефекту округлюю очі, вдаю наляканність і розмахую руками. — І якщо ця шкідлива штучка потрапляє всередину тебе, то це призводить до хвороб... Брудні руки всьому причина!..

— Знущаєшся, так? — миттєво розуміють вони. А я що? Тільки плескати очима й залишається, мовляв, як вам на думку таке спало, я ж турбуюсь за ваше здоров'я. 

— Треба терміново вимити руки, ось просто зараз... — а в самої вже око сіпається. Сваритися не хочеться, і так зрозуміло, чого вони до мене причепилися, суто порожній інтерес. Але адресували б вони цю зацікавленість комусь іще. Он стоять у ряд осторонь — симпатичні і явно молодші за мене дівчата, а половина і зовсім готові хоч зараз йти під вінець. Ну або як тут одружуються. 

— Герте, Едоре? Що відбувається? — Кас смикає за плече крайнього, даючи мені вирватися з пастки. Хлопці нагороджують його неприємними поглядами, але одразу ж надягають ввічливі усмішки.

— А це ти, Фосе. Ми спілкуємося з можливою сейлою одного з нас, що ще тут може відбуватися? — невинно перепитує Едор

— Благий орден не вирішив, чи з'явилася в нашому світі Ольга через Поклик, чи це просто випадковість, — твердо каже Касс і жестом пропонує відступити мені в його бік. Приймаю цю допомогу не те щоб із полегшенням, але... як не крути, так простіше, ніж вигадувати що-небудь і відважувати це тріо. Хто знає, що тут з образою гідності, ще й за ґрати потраплю. А провести відпустку у в'язниці — ну я на таке не підписувалася. Поверніть мене назад на диван!

— Дозволь нам вирішувати — Поклик це чи випадок. Перевірити простіше простого, ти це знаєш. І вона не має права відмовити, це закон, — виступає вперед здоровань Совр, чомусь його Кас бісить навіть більше, ніж друзі-суперники. Особиста антипатія чи якась історія між ними? Утім, мене турбує інше: а якого біса я маю той закон виконувати?

Напевно, вираз обличчя у мене стає занадто промовистим. Дати б цим перевіряльникам по шиї. От чесно! Нормально б попросили, я б нормально відповіла, а не ось це все... Домінантні самці, щоб їх, навіть не смішно вже.

— Це закон для нас і для цього світу, але не для тих, хто обраний Покликом, тут діє тільки добровільна згода, — голос Касса стає голоснішим, і в звуці чути відчутне брязкотіння металу. Зв'язки людини не повинні видавати таких звуків. А, ну так, вони ж і не люди. 

Незадоволеною стає після його слів інша сторона. Роздуваються ніздрі, стискаються кулаки, а очі й зовсім — от-от — випучаться від гніву, як би судини не полопалися. Загалом стояти збоку і спостерігати за цими танцями навколо «а хочу і буду, а якщо не дадуть, то почну тупотіти ногами» швидко набридає.

— Кассіеле, — кличу, — мені б десь ручки помити.

Він перемикається миттєво, коротко киває, вказує рукою, приємно дивитися на нього — максимально стриманий красень із ввічливою справжньою посмішкою. Божечки, навіть у мене серце трохи швидше застукало, а що казати про Еллі — зовсім молоденьку дівчину. У неї не було шансу не закохатися. А для мене він... молодий, чи що. Радше думки виникають про те, що великий молодець той, хто виховав Каса, який уміє не приховувати поваги й бути чесним у своїх почуттях. 

— Сюди, сейло...

Ззаду скриплять щелепи, кришаться зуби, але нас не переслідують.

— Якщо я когось обираю в супровідники, то решта відлипають? — цікавлюся я пошепки у провідника. Кас ледь чутно хмикає:

— Саме так. Відлипають. Але це стосується обраних Покликом.

— Але якщо з кимось із них у мене станеться, ну... — а що, власне, може статися, я так і не зрозуміла. — Ця ваша абракадабра, то мене зарахують до наречених, так?

— Абра?.. А, ти маєш на увазі співзвучність, парність? — він кривить красиві губи й киває. — Так, усе правильно. Але знову ж таки, після перевірки ти можеш відмовити. Я навіть дуже рекомендую відмовити. Хоча я бачу, мої рекомендації не дуже-то й потрібні.

— О так, все вірно. Бо, бачиш, я тут у відпустці, а знаєш, що головне в цій справі? — я посміхаюся і піднімаю вказівний палець догори. — Насолоджуватися тим, що відбувається. Ну а нав'язливі наречені мені дуже заважають у цій справі. 

— Щиро постараюся, щоб усе-таки твоя відпустка — це ментальна практика така, так? — пройшла нормально. Я не можу гарантувати, що не буде складнощів, але зі свого боку допоможу. — Кас вказує на двері в коридорі. — Тут можна освіжитися.

— О, чудово! І через скільки часу починається обід? — уточнюю, щоб не наштовхнутися на когось із невиразних женихів.

— Буде три попередження, ти почуєш передзвін, — попереджає він і підморгує. — Вдалого порятунку!

Угу, система врятуй себе сама, щоб їй!.. Просто знову потрібно посидіти на унітазі й понудьгувати. Шкода тільки, що книжки із собою немає. Я роблю собі позначку відшукати ту саму книжку, якщо її не викинули, звісно. Не те щоб вона мені суперцікава, але все ж дізнатися, чим усе закінчиться, мені хочеться, та й узагалі ледь не єдина річ із рідного світу, ну не рахуючи одягу.

Санвузол тут розміром із трикімнатну квартиру в золотій ліпнині та фресках — і це просто-таки вже занадто. В очах усе горить, виблискує і взагалі дивитися боляче. Не те щоб несмак, але наблизилося впритул до шаблону «дорого-багато». Але з іншого боку тут не тільки в природних потребах справа, а в тому щоб і статус показати, і щоб жодна наречена не брякнула, що комфорт тут нижче плінтуса. Кімната з дзеркалами і пуфами, в якій нудьгує служниця, готова допомогти з сукнею чи іншим вбранням, або навіть переодягнути мене, якщо щось трапилося з одягом. Кімната з величезною ванною — мало не басейн, душем і сушкою. Кімната з умивальниками і трьома видами унітазів,до яких й торкатися страшно, не те що свої справи робити в них.