Розділ 6. Поліна.

Щойно ми переступаємо поріг квартири, моє тривожне передчуття посилюється. Максим поводиться занадто наполегливо та розкуто, його пильний погляд обпалює мене щомиті. Я відчуваю його руку на своїй талії, міцну та рішучу, і це викликає в мені дивну суміш збудження та страху.

Ледве знаходжу сили відсторонитися. Пробурмотівши, що мені терміново треба помити руки, я поспіхом прямую до ванної кімнати. Зачинивши за собою двері, одразу лину до холодного умивальника. Він моя рятівна опора.

Судомно зітхаю.

Дивлюсь на своє відображення та я майже себе не впізнаю. Очі — широко розплющені, у збільшених зіницях незрозумілий блиск, погляд неспокійний, на щоках — яскравий рум'янець. Губи покусані до крові, так сильно я нервувала під час поїздки від ресторану до квартири. З заплетеної коси вибилися пасма, що тепер лише підкреслюють мою стривоженість і розгубленість.

Смикаюся між умивальником та пралкою, не знаючи, що далі робити. Образ зголоднілого до пестощів Максима не залишає моїх думок. Його голос, його зухвалість, його тиск — все це спалахує в мені небезпечними феєрверками.

Не впізнаю саму себе: така перелякана, з тремтячими руками й серцем, що шалено б'ється у грудях. Мені так хочеться сховатися від цієї нестримної хвилі почуттів, хочеться взяти тайм-аут. Занадто багато подій останнім часом, надто багато нового.

Насилу починаю розстібати сукню — ці дрібні ґудзики-перлинки на спині стають справжнім випробуванням для моїх тремтячих пальців. Коли вдається впоратися з декількома, двері ванної різко відчиняються.

Максим заходить усередину, і його сліпучий, трохи розпатланий вигляд — сорочка наполовину розстебнута, волосся скуйовджене — паралізує мене. Цей впевнений, спокійний погляд... Я ніби його здобич, і він нарешті спромігся мене спіймати.

На мить між нами повисає тиша. Кидаємо одне в одного блискавки, скануємо рухи. Повітря наелектризоване до межі, запалений сірник підкинь і станеться вибух.

— Вийди, — видавлюю з себе, відвертаючись. — Мені треба перевдягнутися.

Примушую себе продовжити метушню з тугими ґудзиками. Спина горить від прицільного погляду чоловіка. Він буквально свердлить мене ним, розпалюючи вогонь у грудях. Бретелі сукні постійно норовлять сповзти з плечей, волосся лізе в очі.

Тіло незрозумілим чином тягнеться до Максима, ігнорує розум. До його нерухомого, очікувального силуету.

Ігноруючи мій заклик, Максим підходить ближче. Його дотик — теплий, впевнений, стриманий, але такий наполегливий — він викликає спалах, який дістає до найглибших куточків душі.

Його пальці спритно перебирають дрібні перлини сукні, розстібають одну за одною. Рухи впевнені та швидкі. Моє серце стукає все швидше, мурашки біжать по шкірі. Кожен, навіть найменший, доторк викликає в мені бурю емоцій, яку я не можу стримати.

Максим стоїть надто близько, я не можу відвести погляд від його відображення. Його очі горять тією самою іскрою, яка ще влітку на пляжі позбавила мене розуму, вони сповнені похмурої рішучості. Здається, якщо довго дивитися в їхню глибину, то я зможу там потонути.

— Я не спатиму з тобою, — на видиху мій голос ламається.

Максим розстібає ще один ґудзик. Сукня ось-ось впаде перед ним.

Намагаюся залишатися непохитною. Тримаю спину прямо, попри тремтіння в колінах.

— Впевнена? — шепоче він, і в його голосі чується виклик, а разом із ним — нотка несподіваної впертості.

Він зухвало вигинає брову, всміхається кутиком вуст. Ковзає пальцями вище, зупиняючись між лопаток, потім нагинається і повільно, ніби граючи, торкається губами моєї шиї.

Його тепле дихання обпалює шкіру, і мені доводиться схопитися за край умивальника, щоб устояти на ногах. Шорсткі пальці малюють уздовж хребта незримі візерунки, м'які губи ковзають від плеча до шиї.

Мочку вуха раптово пронизує солодкий біль від його зубів. Він справді мене щойно вкусив? Господи…

Тіло натягується мов тятива. Хапаюся міцніше за край умивальника, ноги підкошуються від збудження, що накочує хвилями. У грудях палає справжнє полум'я, легені затягує смогом.

Останній ґудзик піддається натиску чоловіка. Однією рукою підхоплюю ліф сукні, що сповзає додолу, і притискаю до грудей, другою продовжую триматися за холодну кераміку. Тільки вона ще тримає мене на плаву, як якір, що не дає потонути в цьому вирі почуттів.

Коліна підгинаються, у голові суцільна вата. Важко не розсипатися на дрібні частини від цієї внутрішньої напруги. Грубі пальці продовжують малювати візерунки на моїй спині, рухи сміливі та зухвалі, бо він звідкись знає, що я близька до того, аби втратити контроль.

Максимові руки раптово опиняються на раковині, по обидва боки від мене. Він притискається ще ближче. Сильне тіло відчувається як невблаганна, розпечена стіна. Треба бігти, тікати звідси. Я опинилася у справжньому капкані. Він мисливець, а я загнане у кут звірятко...

У його дотику є щось невблаганне, схоже на первісне бажання. Його губи, що жадібно цілують моє плече, проникають у кожну клітинку не тільки мого тіла, а й душі. Пронизують свідомість.

Я відчуваю дивне полегшення — Максим все ще тут, він не втік до Аріни, не покинув мене одну в нашу ніч. Мене захльостує небувала хвиля збудження, низ живота закручує у тугий вузол.