Розділ 15

Розділ 15 

Жінки в халатах рухалися синхронно, мов заведені ляльки. Одна з них, старша, з туго затягнутим сивим пучком, кивнула на крісло в центрі кімнати.

— Сідайте, сорок четверта, — промовила вона глухо, — у нас мало часу до початку занять.

Єва сіла, відчуваючи холодний метал підлокітників під руками. Вона, як завжди у перукарні, поглянула в дзеркало, де сподівалася побачити себе, але люстро перед нею було завішене білим полотном.

— Навіщо це? — дівчина кивнула на тканину. — Я що, не можу бачити, що ви зі мною робите?

— Згідно зі Статутом, етап трансформації має проходити без візуального контролю студента, — монотонно відповіла друга жінка, розводячи в мисочці густу темну суміш. — Ви повинні прийняти результат як даність.

Єва відчула, як на плечі лягла прогумована накидка, і пальці перукарки почали швидко наносити фарбу. Дівчина стиснула зуби. Холодна маса торкнулася шкіри голови, і Єва мимоволі здригнулася. Вона згадала ту чорну перуку з підвалу, а фарба якою її фарбувала явно була чорного кольору. Можливо, це просто збіг? Адже у Єви волосся було недовге, по плечі, а перука належала жінці, що любить довге волосся.

Минуло більше години. Нарешті все закінчилося, дівчині помили голову, висушили волосся, і старша жінка різким рухом зірвала полотно з дзеркала.

Єва затамувала подих. Із дзеркала на неї дивилася чужа дівчина. Її власне обличчя тепер здавалося блідішим, очі яскравішими, а волосся... Чорт, воно було чорним, як вороняче крило! І, до речі, точно такий самий відтінок, як у тієї перуки. 

— Тепер ви відповідаєте стандарту, — задоволено промовила перукарка.

І як тільки вона це промовила, двері відчинилися, і на порозі з'явився Адріан. Складалося таке враження, що він чекав за порогом, поки Єві пофарбують волосся. Чоловік зупинився, оглядаючи результат. Єва чекала на будь-яку реакцію, але він лише ще дужче спохмурнів.

— Ходімо, — сказав він коротко. — На сніданок у тебе десять хвилин, в потім перша лекція.

Вони йшли мовчки, і Єва відчувала, що нова зовнішність тисне на неї, наче якась чужа маска, чужий образ, котрий зовсім їй не пасував. Коли вони дійшли до їдальні, Адріан зупинився.

— Далі сама. Входиш перша і сідаєш за свій стіл поруч із Лізою. Я увійду пізніше.

Єва увійшла до великої зали. Десятки хлопців та дівчат у сірій формі сиділи за столами і, здавалося, зовсім не звернули на неї увагу. Начебто кожного дня до їдальні заходила дівчина, яка влаштувала грандіозний скандал на лекції і котру вчора ще тягали у підвал, а сьогодні волосся її вифарбували у чорний колір.

Вона швидко підійшла до столика, де вже знаходилась Ліза, і сіла поруч. Сусідка підняла очі від тарілки і на мить завмерла, розглядаючи новий колір волосся Єви.

— Ого, — прошепотіла Ліза, поправляючи окуляри. — Тобі пасує. Справжня сорок четверта.

Єва нахилилася ближче до Лізи, ігноруючи кашу в тарілці. Її думки були зовсім про інше.

— Лізо, послухай, — тихо почала вона, слідкуючи, щоб ніхто не підслуховував. — Мене цікавить одна дівчина. Номер дванадцять. Може, ти знайома з нею? Я б хотіла з нею поговорити. Я дещо... е-е-е... бачила. Там, у підвалі. Тепер мені стало цікаво...

Ліза раптом зблідла так сильно, що здалося, вона зараз знепритомніє. Вона схопила Єву за передпліччя, боляче вп'явшись пальцями.

— Ти здуріла? — засичала вона, озираючись на стіл кураторів. — Не можна говорити про підвал ні з ким! Забудь це слово, якщо хочеш дожити до вечора!

Вона важко задихала, а потім, трохи заспокоївшись, додала ледь чутно, починаючи їсти:

— А дванадцяту я знаю. Її звуть Мірабелла. Але вона тобі не сподобається, Єво. З нею ніхто не хоче спілкуватися. Вона… гм… специфічна.

— Чому? — Єва примружилася. — Що з нею не так?

Ліза пригнула голову майже до самої тарілки, роблячи вигляд, що зосереджено їсть.

— Міра тут довше за багатьох. Вона, ну, не знаю, як живий привид. Кажуть, вона колись була зовсім іншою, але після.., — Ліза заткнулася на півслові й просто вказала очима в дальній кут зали. — Он вона. Номер дванадцять. Дивись сама. Тільки не здумай підходити до неї прямо зараз.

Єва обернулася. У кутку залу, за окремим невеликим столом, сиділа дівчина. Вона виглядала тендітною, майже прозорою, й вона не їла, просто повільно длубалася виделкою у мисці з густою кашею. Але найбільше Єву вразив її погляд — нерухомий, спрямований у нікуди, наче дівчина дивилася крізь стіни Академії в якийсь інший, тільки їй відомий світ.

«Мірабелла,— подумала Єва. — Що ж вони з тобою зробили, дванадцята? І чи це ти залишила той напис "Тікай", чи хтось інший?»…