Розділ 14

Розділ 14

Будильник пропищав рівно о шостій тридцять, і Єва підхопилася на ліжку, миттєво згадавши, чому його наводила, де вона і що її чекає зараз. Голова була важкою, дівчина не виспалася. Тривоги минулого дня та дивні думки почали знову крутитися в неї в голові, але вона відігнала їх, бо слід було сконцентруватися і діяти за своїм планом: вона мала вияснити, що тут відбувається і, якщо зможе, то втекти звідси.

— Привіт, ти вже прокинулася? Я думала, треба буде тебе зараз розбудити, бо Адріан просив простежити, — пролунав сонний голос Лізи із сусіднього ліжка. Вона розглядала Єву з якоюсь дивною цікавістю. — Ти вчора пізно повернулася. Адріан сам тебе привів? — Ліза сіла на ліжку і позіхнула, взяла окуляри, що лежали на столі поруч, одягнула їх і знову зиркнула на Єву, і в її очах промайнув хижий вогник. — Ну, і як тобі у нашому підвалі?

— Ти теж там бувала? — зацікавилася Єва, піднімаючись із ліжка. — Могла б і розказати, яке тут у вас відбувається навчання. Чи, точніше, ламання.

— Довелося один раз побувати і в підвалі, — незадоволено скривилася Ліза. — Ти вивчила Статут?

— Вивчила, — сухо кинула Єва і попрямувала до ванної кімнати.

Коли вона повернулася, Ліза вже теж застеляла ліжко.

— Ти не ображайся, Єво, але все, що не відбувається з тобою, — це частина нашого навчання, — пробурмотіла Ліза, поправляючи окуляри на носі. — І мені категорично заборонено попереджати тебе про будь-що. — Ліза наблизилася до неї. — Я просто турбуюся, люба. Академія — це не курорт, не відпочинок, тут або ти стаєш частиною механізму, або механізм тебе пережовує. Ти сьогодні йдеш до Діонісії, так? — Ліза раптом простягнула руку і поправила Єві комірець. — Постарайся не дивитися їй прямо в очі. Вона цього не любить. І не згадуй про підвал, вона цього не любить також. Це дружня порада.

— Дружня? — Єва перехопила її руку. — В цьому місці взагалі існує таке поняття, Лізо? Про яку дружбу ти говориш, адже ти суперечиш постулатам того дурного Статуту? Тут існують лише господарі, куратори, начальники, я так бачу, над усіма студентами, і ті ними керують, як маріонетками!

Ліза лише загадково посміхнулася, вивільнивши руку.

— Тут немає господарів, Єво. Є тільки, як би це правильно сказати, певна... е-е-е... ієрархія. Побачимося на сніданку. Ну, якщо пройдеш іспит у Діонісії. І візьми собі каву в автоматі за рогом у коридорі, це трохи тебе збадьорить перед зустріччю з ректоркою, щиро рекомендую...

Рівно о сьомій Єва стояла перед масивними дверима кабінету ректорки Діонісії. Коридори Академії в таку ранню годину здавалися вимерлими, затягнутими сірим передранковим туманом. Дівчина викинула паперовий стаканчик у сміттєве відро в коридорі і постукала до кабінету.

— Заходьте, сорок четверта, — пролунав голос Діонісії, здавалося, у той же самий момент.

Кабінет був занурений у напівтемряву, бо за вікнами ще тільки розвиднювалося, а на робочому столі горіла лампа з зеленим абажуром. Ректорка сиділа у кріслі, ідеально пряма, наче в неї замість хребта був якийсь екзоскелет або вона одягнула туго затягнутий корсет, а Адріан стояв біля вікна спиною до них, заклавши руки за спину. Він навіть не повернувся, коли Єва увійшла. Від його нинішнього офіційного, закритого й відстороненого вигляду вчорашній поцілунок у щоку здавався дурною галюцинацією.

— Сідайте, Єво, — ректора Діонісія вказала на стілець. — Адріан каже, що ви провели продуктивну добу. Перевіримо. Статут, параграф дванадцять. Кодекс емоційного контролю.

Єва сіла на краєчок стільця, теж випрямила спину і, опустивши очі (згадала пораду Лізи в останній момент!), чітко промовила:

— Студент зобов’язаний визнати, що особисті емоції є перешкодою для раціонального лідерства. Кожна емоційна реакція має бути проаналізована Куратором...

Вона карбувала слово за словом, в ректора Діонісія слухала, ледь помітно постукуючи пальцем по столу. Єва бачила, що Адріан біля вікна ледь помітно напружився, коли вона почала цитувати розділ про абсолютну довіру Куратору.

— Досить, — нарешті перервала її Діонісія. — Пам'ять у вас непогана. Скажіть мені, сорок четверта, яке ваше головне завдання в цих стінах? Не з книжки. Як саме ви це розумієте?

Єва завагалася лише на мить. Вона зненацька згадала вчорашню реакцію Адріана на слова про номери і порожні оболонки.

— Моє завдання — стати ідеальним інструментом у руках Академії. Відмовитися від власного «я», щоб стати частиною великої мети.

Діонісія задоволено примружилася.

— Ви робите успіхи! Адріане, забирай її. Вона пройшла перевірку. Сьогодні перший день практичних занять. Але спершу загляньте до костюмерної. І перукарі хай попрацюють. Її вигляд занадто вибивається із загальних стандартів. Треба вже підлаштовувати дівчину під наші шаблони.

Адріан нарешті обернувся. Його обличчя було наче висічене з каменю, байдужо-спокійне і навіть трохи роздратоване.

— Ходімо, — коротко кинув він Єві.

Коли вони вийшли в коридор, Єва намагалася впіймати його погляд, але він дивився тільки вперед.

— Костюмерна? Це знову через мій одяг? Але я ж одягнена у вашу дурну шкільну форму, тобто студентську форму, все як ви вимагали! Я навіть всі манжети на рукавах позастібала! — помахала рукою перед Адріаном дівчина.