Розділ 13

Розділ 13

Вона прокинулася від того, що вхідні двері відчинилися, гучно заскрипівши, і луна розлетілася підвалом. Єва різко сіла на кушетці, виринаючи зі сну, а серце дуже сильно забилося, так інколи буває коли раптово прокинешся. У напівтемряві кімнати постать Адріана, котрий стояв на порозі, здавалася чорним привидом, що перегородив шлях до світла з коридору.

Він увійшов, зачинив за собою двері й повільно підійшов до неї, кинувши короткий погляд на Статут, що випав із рук дівчини на підлогу.

— Сон — це теж форма капітуляції розуму, — промовив він скептично. — Як ти, Єво? Я здивований, що ти не розбила тут монітори, не порозкидала інструменти по підлозі і не порізала собі вени. Ти виявилася сильнішою, ніж інші. Перший день навчання деякі наші студенти переживали дуже важко, — він криво посміхнувся.

Єва випрямилася, намагаючись струсити з себе залишки сну і втихомирити серцебиття. Вирішила промовчати. І взагалі, краще більше мовчати і не огризатися, як вона робила це спочатку, адже вирішила розібратися із тим, що тут відбувається.

— Вечір настав, сорок четверта. Сподіваюся, ти витратила час не лише на сон, — він зупинився в кроці від неї, схрестивши руки перед собою. — Ти готова до завтрашньої перевірки перед Діонісією? Вивчила Статут? Якщо ти схибиш хоч у слові, наслідки тобі не сподобаються.

— Я прочитала його. Весь, — відповіла дівчина. — Тільки це не Статут, як на мене, а інструкція з дресирування. Ви не вчите тут думати, а вчите підкорятися, хіба не так?

Адріан гмикнув і підійшов до одного з комп'ютерів, натиснув кнопку, вимикаючи його повністю.

— І що ж ти зрозуміла з цієї інструкції з дресирування? Що ти знайшла там, між рядків, окрім того, що вже озвучила?

Єва відчула, як її починає душити цей підвал, цей чоловік і його нескінченні загадки. Їй хотілося вдарити його, крикнути щось образливе, але в голові все переплуталося, її навіть трохи занудило, все-таки вона була сьогодні добряче шокована та ще й голодна увесь день. У голові хаотично закрутилися різні спогади: напис на стіні, чорна перука, холодний голос ректорки, близькість з Адріаном на екрані, яка збуджувала її в реальності... Дівчина зітхнула й просто ляпнула перше, що спало на думку, аби тільки припинити черговий допит:

— Я зрозуміла, що тут немає справжніх людей, Адріане. Тут є лише номери. А людей тут взагалі не існує. Ви просто змінюєте їх, випалюєте їх зсередини, залишаючи порожні оболонки.

Вона очікувала на його звичайну зневажливу посмішку чи чергову порцію філософського цинізму, але Адріан раптом помітно здригнувся. Це був майже миттєвий ледь вловимий рух плечей, але Єва встигла це помітити. І їй навіть здалося, що на мить його обличчя втратило свою незворушність і в очах майнуло щось схоже на задавнений біль, неначе її слова вдарили в болючу точку.

Він відвернувся, наче йому раптом стало важко на неї дивитися, і різко промовив:

— Досить! Підбери Статут в ходімо. я проведу тебе до твоєї кімнати. Завтра вранці Діонізія перевірить у тебе знання Статуту. Вона сказала, що якщо ти до вечора не зірвешся, то можеш повернутися до себе. Якби я прийшов, і тут панував хаос, то ти б лишилася тут і надалі. Але, як я вже сказав, ти сильна дівчина. Люблю таких. Сподіваюся, і Статут ти справді знаєш і не збрехала.

Він попрямував до виходу, навіть не чекаючи на неї. Єва встала з кушетки і підняла чорну книжечку. Сама ж мала таке відчуття, що чимось щойно зачепила Андріана, чимось таким, що його неприємно вразило. Було схоже на те, неначе вона щойно випадково вколола його якимось словом, сама того не бажаючи. І що ж вона такого сказала? Про номери та про те, що вони випалюють людей ізсередини. Але про це вона ніби й раніше говорила…

Адріан вийшов за поріг, зачекав, поки Єва вийде із кімнати, й зачинив двері на ключ. Пішов по коридору вперед, а дівчина брела за ним, мовчазна й задумлива. Так вони дійшли до Євиної кімнати і, прощаючись, Адріан сказав:

— Я приніс тобі вечерю. Вона у тебе на столі. Поїж і лягай спати. Зустрінемося завтра на заняттях. Але перед заняттями о сьомій ранку буде зустріч із ректоркою Діонісією. Вона переварить Статут, як і обіцяла. Тому наведи будильник, щоб не проспати. Добраніч, Єво.

Він раптово схилився до неї і чмокнув у щічку, а потім розвернувся і пішов геть по коридору. Дівчина аж рота відкрила від здивування, вражено дивилася вслід чоловікові, який був до неможливості суперечливою особою. То він дає їй ляпаса й сипле погрозами, а потім зненацька турбується про її вечерю та цілує у щоку! Чорт, що відбувається? Що з ним? Чому він так себе веде? Звичайно, можна припустити, що це все гра, добре продумана і запланована. І, швидше всього, так і є. Але дівчина відчувала, що тут є ще щось, крім гри, крім плану, який явно націлений на те, щоб зламати її, змусити робити так, як потрібно Академії відповідно до їхнього дурного Статуту…