Розділ 9

Розділ 9

Раптом залізні двері відчинилися. До кімнати увійшла висока елегантна жінка. Вона мала вигляд людини інтелігентної, і все свідчило про те, що вона належить до вищого світу. Єва багато таких зустрічала, коли бувала на прийомах з батьком, бо й сама інколи одягала таку маску, коли обличчя було повністю байдужим і нерухомим. Погляд світлих очей жінки робив її схожою на статую, позбавлену будь-яких почуттів. Вона була одягнена в сірий діловий костюм, який сидів на ній бездоганно, і навіть у цьому брудному підвалі від неї віяло владою та впевненістю людини, яка звикла, що світ обертається навколо неї. Вона зупинилася перед Євою і, побачивши червоний слід від долоні Адріана на її щоці, невдоволено цокнула язиком.

— Адріане, ну навіщо так грубо? — м'яко промовила вона, підходячи до дівчини. — Хіба я не казала тобі, що сорок четверта — це особливий екземпляр? Її треба берегти, принаймні до завершення циклу.

Вона торкнулася підборіддя Єви кінчиками пальців, змушуючи ту підняти голову. Дівчина смикнула головою, відсторонюючись.

— Дарма ти опираєшся, дорога Єво. Тобі не варто так хвилюватися. Те, що ти тут бачиш — це всього лише передові методики навчання і вдосконалення. Ти ще не розумієш, як тобі пощастило. Твій батько платить шалені гроші за те, щоб ми зробили з тебе людину, гідну його прізвища. Мене звати Діонісія, я ректорка академії святого Джуліана. Шкода що ми знайомимося в таких обставинах. Вчора я була трохи зайнята і не змогла з тобою зустрітися. Сподіваюся, ти ознайомилася зі статутом Академії? Я прийшла його перевірити. Ти вивчила всі правила?

— Ви всі тут божевільні, — хрипко прошепотіла Єва. — Який Статут? Яка методика? Ви тримаєте людей у полоні! Ви знущаєтеся над ними!

Діонісія лише лагідно посміхнулася, наче дитині, що капризує. Вона витягнула з кишені невелику чорну книжечку з золотим тисненням.

— Це наш Статут, Єво. Основа твого нового життя. Ти мусиш вивчити його напам'ять, — вона простягнула книгу дівчині.

— Я не збираюся вчити вашу дурню! — Єва відштовхнула від себе руку ректорки, і книга впала на бетонну підлогу. — Випустіть мене звідси зараз же!

Обличчя ректорки Діонісії на мить скам'яніло. Вона повільно підняла книжку, обтрусила її, пройшла до столу й поклала поруч із блискучими інструментами.

— Я прийду завтра вранці, — холодно сказала вона. — І я сподіваюся, що на той час кожне правило буде викарбуване не лише у твоїй пам'яті, а й у твоєму серці, сорок четверта. Це в твоїх же інтересах, дорога.

Вона перевела погляд на Адріана, який стояв, обпершись об стіл і схрестивши руки на грудях.

— Адріане, займися нею. Вона занадто галаслива. Навчи її для початку просто тиші.

Ректорка Діонісія вийшла за двері, залишивши за собою легкий шлейф дорогих парфумів, і Єва навіть впізнала їх. Так пахнув “Black Opium” від Yves Saint Laurent, аромат із епатажної і зухвалої лінійки, де густі ноти чорної кави змішувалися з солодкою ваніллю та білими квітами, створюючи образ жінки, яка не просто домінує, а захоплює у полон без жодного шансу на втечу. Дівчина мимоволі згадала, що саме цей аромат обожнювала її мачуха, яку вона ненавиділа, і цей спогад змусив її пересмикнутися від огиди.

Адріан перервав її думки, крутнувши в руках якийсь металевий інструмент, котрий він вибрав з-поміж інших.

— Ну що, сорок четверта, — спитав він, повертаючись до неї. — Почнемо?