Розділ 7

Розділ 7

Вони все одно запізнилися. В кабінет, куди Єва прибігла з Лізою, всі студенти вже сиділи за кількома великими круглими столами. Ця аудиторія була величезною і сучасною, з великим екраном, новомодною дошкою, ергономічними стільцями та приємним освітленням. Дівчина почула, як по залі прокотилася хвиля шепотіння, як тільки вони з Лізою переступили поріг.

На кафедрі вже стояв викладач філософії, пан Гордій. Його худорляве обличчя, обтягнуте пергаментною шкірою, нагадувало маску мерця, а холодні очі за склом окулярів не виражали нічого, окрім професійної цікавості.

— Доброго ранку! Сідайте, сорок четверта, — проскрипів він, навіть не глянувши на Лізу, яка миттю пірнула на своє місце, очевидно, вона туди сідала на заняттях завжди. — Ви запізнилися. Сподіваюся, причина, через яку це сталося, досить вагома і варта вашої непунктуальності.

Єва мовчки сіла на вільне місце недалеко від входу за найближчий стіл. Вона чомусь розхвилювалася і навіть не подивилася з ким сідає поруч. Втім, все це були незнайомі люди. Голова її ще гуділа, а подряпина на зап'ясті під рукавом піджака почала свербіти.

— Тема нашої сьогоднішньої лекції з практичної філософії — «Логіка самозречення. Межі волі та природа абсолютної довіри», — пан Гордій натиснув кнопку на пульті, і спеціальні штори в аудиторії автоматично закрилися, створюючи напівтьму. — Для наочності ми проаналізуємо реальний кейс. Куратор Валленберг люб'язно надав нам запис вчорашнього тестування нашої нової студентки.

Світло згасло, і на величезному екрані біля викладача з'явилося відео.

Єва відчула, як її серце на мить зупинилося, а дух забило від здивування й шоку. А потім її кинуло в жар, і серце почало просто вилітати з грудей.

На екрані була вона. Єва Марс. Сорок четверта.

На відео вгадувалася знайома дівчині напівтемрява «Онікса», барна стійка, дивани, столи… Але Єва виглядала там страшною: її очі були скляними, голова злегка похитувалася, а рухи хдавалися уповільненими, дівчина перебувала наче у сні. Поруч стояв куратор Адріан. Його спокійний та владний голос зазвучав із динаміків на всю аудиторію.

— Сорок четверта, зніми піджак і кинь його на підлогу, — наказав він на відео.

Єва на екрані слухняно, без жодного слова спротиву, скинула одяг.

— Тепер розстебни сорочку. Повністю. Я хочу бачити твою покору і абсолютну довіру.

Єва слухняно почала розстібати ґудзики. 

В напівтемній аудиторії почувся гамір, її наповнив потік жорстких коментарів, відвертих насмішок і хтивих натяків.

— Ого, дивіться, сорок четверта як старається! — вигукнув хтось за сусідніми столом під гучне гиготіння. — А фігурка нічого так, Адріан знає, кого обирати для підготовки до лекцій.

— Погляньте на її обличчя, вона вже його хоче! — додав інший голос, і по аудиторії прокотився свист.

— Агов, сорок четверта, а ти тільки перед куратором на коліна стаєш, чи для нас теж зробиш виняток? Гляньте, які груди! В тебе шикарна фігура! — це зазвучали репліки і за її столом.

Хлопці за сусіднім столом почали відверто обговорювати її тіло, тицяючи пальцями в екран, де вона, напівроздягнена, повільно опускалася на підлогу за наказом Адріана...

Єва сиділа, заціпенівши від жаху й дивлячись, як її власне тіло на екрані робить те, чого вона ніколи не зробила б при здоровому глузді. Пан Гордій спокійно чекав, поки ситуація у «відео-кейсі» досягне піку. Тому що Адріан на екрані якраз наказав дівчині зняти білизну. Шум в аудиторії посилився. 

Єва нарешті отямилася, стиснула кулаки й почервоніла від сорому та обурення. Її шокове заціпеніння змінилося шаленим гнівом, змішаним з огидою. 

— Зупиніть це зараз же! — закричала вона. — Вимкніть негайно! Ви всі психи! Як ви могли?! Що за чортівня?!

Вона підхопилася з місця. Студенти на мить замовкли, але пан Гордій навіть не поворухнувся, лише з цікавістю спостерігав за нею, неначе чекав, що ж вона робитиме далі. На екрані в цей час дівчина відкинула останній одяг вбік, лишившись у чому мати народила.

— Це порушення! Це злочин! — закричала вона, але побачивши, що ніхто не збирається зупиняти це відео, Єва зірвалася з місця.

Вона пронеслася повз столи зі студентами, схопила зі столу викладача важкий металевий штатив і з усієї сили вгатила ним по плазмовому екрану. Почувся тріск, полетіли іскри, екран пішов тріщинами, зображення здригнулося і зникло.

В аудиторії запала мертва тиша. Єва стояла перед розбитим екраном, важко дихаючи, зі штативом у руках, а її очі горіли божевільним вогнем. Вона повільно обернулася до всіх.

Пан Гордій поправив окуляри і зітхнув.

— Вияв деструктивної агресії як форма захисту свого его, — сухо прокоментував він і поглянув на студентів. — Де куратор? Студентка номер сорок чотири демонструє низький рівень самоконтролю! Тобто, його повну відсутність.

— Будемо корегувати, вибачте їй, вона ще новенька, не знає правил, — пролунав спокійний голос від дверей.

Єва різко обернулася. Куратор Адріан стояв у відчинених дверях аудиторії, прихилившись до одвірка і схрестивши руки на грудях. Його обличчя не виражало ні гніву, ні подиву, тільки зневажливу цікавість, він дивився на Єву як на тварину, яка марно намагається вирватися з клітки.