Розділ 5

Розділ 5

Єва з Лізою спустилися крутими вузькими сходами до підвального приміщення, де знаходилися масивні двері, зараз напівпрочинені. Звідти чулися гудіння розмов та линула легка музика...

Чорт забирай, цей клуб «Онікс», чи як його називали тут, в Академії, виявився розкішним підземним лофтом! Тут стояли м’які шкіряні дивани, блимало приглушене світло та знаходилася навіть велика барна стійка! “А як же дисципліна і все таке?”, — подумала Єва здивовано. Статут Академії й існування цього клубу з алкоголем та цигарками, запах яких вона відчула, якось зовсім не узгоджувалися між собою. Та й студенти виглядали тут зовсім інакше, ніж у їдальні, вони були розслабленими, тримали келихи з напоями в руках, невимушено спілкувалися, кілька парочок танцювали під музику, бармен майстерно махав шейкером… Трясця, Єві здалося, що вона потрапила в один із нічних клубів, в які вони з подругами любили ходити, щоб потусуватися й зловити кайф.   

Вона одразу ж побачила, що Адріан сидів у центрі залу на дивані, в біля нього знаходилося кілька дівчат. Одна з них сиділа в його ногах, поклавши руки йому на коліна, дивлячись захопленим поглядом і щось активно розповідаючи. Дві інші розмістилися по обидва боки чоловіка. Причому вродливу білявку він обіймав, поклавши долоню їй на груди. Це було досить інтимно, але ніхто з присутніх не звертав уваги на такі вольності, і Єва ще раз здивувалася.

Вони з Лізою спочатку зупинилися на порозі, але сусідка побачила якусь знайому, помахала їй рукою й побігла геть, а Єва залишилася сама. Оскільки вона нікого тут не знала, то вирішила просто роздивитися добре, що це за місце.

Весь підвал був зроблений у стилі дорогого, але навмисне грубого лофту. Висока стеля з відкритими трубами та дротами, голі цегляні стіни, які ніхто й не думав штукатурити, і важкі металеві балки над головою створювали в цьому місці ауру якогось пофігізму. Поруч із трохи потертими шкіряними диванами стояли скляні столики на залізних ніжках, під станами знаходилися різноманітні стільці та дерев'яні столики, а в одному з кутків була навіть велика шафа. Здавалося, що спочатку тут був просто склад старих меблів, а потім його вирішили зробити елітним клубом. А от довга стійка бару, зроблена з темного дерева виглядала тут найдорожче і, очевидно, спеціально була куплена для цього місця. Ох, це місце зовсім не було схоже, наприклад, на кав'ярню при навчальному закладі, швидше на закритий, гм, притон для багатіїв, де правила існують лише для того, щоб їх порушувати.

Єва здивовано ще пороззиралася, в потім рушила до бару, вирішивши, що найкраще зараз — це триматися подалі від Адріана і поближче до, наприклад, вина.

Дівчина йшла впевнено, хоч і відчувала на собі десятки цікавих поглядів. Коли вона наблизилася до стійки, Адріан раптом перервав розмову з дівчиною поруч і замовк, проводжаючи Єва очима. Це не тривало довго, але цього вистачило, щоб білявка, яку він обіймав, миттєво зреагувала.

Це була Долорес, або, як її всі тут називали, Доллі. Вона була досить вродливою, але зараз її обличчя перекосило від роздратування. Побачивши, що Адріан відволікся на новеньку, вона різко випрямилася і спробувала знову привернути його увагу, сильніше притиснувшись до нього.

— Адріане, ти мене слухаєш? — невдоволено кинула вона, кинувши на Єву швидкий зневажливий погляд. — Хто це взагалі така? Ти обіцяв, що сьогодні це буду я!

Адріан навіть не повернув до неї голови. Він підвівся з дивана і коротко кинув:

— Доллі, не лізь. Займися ділом. Сьогодні вільний Серж. І в нього не зроблено завдання з біології. Думаю, тобі сподобається. 

Дівчина на мить заніміла, її щоки спалахнули, вона явно хотіла щось заперечити у відповідь, але під його холодним поглядом миттєво здулася. Вона ображено підтиснула губи й відвернулася. Дві ж інші дівчини спокійно встали і пішли до групи студентів в іншому кінці залу.

Адріан підійшов до Єви, яка якраз зупинилася біля стійки, посміхнувся по-дружньому, як чоловік, котрий знає, що він до біса вродливий і має шалено привабливу усмішку. 

— О, сорок четверта, — його голос звучав тепло і приємно. — Радий, що ти вирішила приєднатися до нас. Якраз розкажу про правила. 

— Ліза привела мене сюди, — промовила Єва обережно. Спокій і дружелюбність Адріана трохи збивав її з пантелику.

— Молодець! Я потім подякую їй. А зараз слухай. У нашій Академії особлива система, — продовжив він, всідаючись поруч на високий стілець. — Кожен і кожна з новеньких отримує куратора, що допомагає адаптуватися до навчання. І тебе передали мені. Це означає, що я відповідаю за тебе, ти маєш довіряти мені й прислухатися до порад. Ось цей знак вказує, що я куратор, — вказав Адріан на груди, де на його темно-синій сорочці виблискував невеликий срібний знак, стилізована літера «S» у колі. Єва зауважила, що недавно бачила такі ж значки у ще кількох людей у залі. — Кураторів всього буває в нас осіб десятеро-дванадцятеро, інколи восьмеро, залежно від того, чи студенти вже.., — він не договорив, бо Єва обірвала його. 

— Довіряти? — Єва вигнула брову. — Та я тебе геть не знаю! Довіряють людині, яка перевірена часом і вчинками. А ваша Академія якась дивна! Я тут нікому не довіряю!

— Ти вже мене знаєш, — засміявся чоловік. — А незабаром знатимеш ще краще! Обіцяю, що коли ти пізнаєш мене краще, то зрозумієш, що я гідний довіри. Отже, я твій куратор, а ти моя підопічна. Запам'ятай це, — він знову всміхнувся і легким жестом вказав на бармена. — Давай забудемо про офіціоз. Я пригощаю! Лоренсе!