Розділ 1

Розділ 1

— Руки вгору, Єво. Швидко! Знімай усе! Не змушуй мене кликати на допомогу охоронців, які швидко здеруть з тебе твоє шмаття!

Пані Торнтон промовила це розлючено й гучно, бо ця вискочка її вже почала трохи діставати. Єва Марс навіть не ворухнулася. Вона стояла посеред, очевидно, спеціального приймального покою, де перевдягали нових студентів, а також робили медичний огляд, бо за ширмою дівчина помітила стоматологічне й гінекологічне крісла, кушетку, комп'ютер на столі та ще якісь прилади. Схожа нині дівчина була на яскраву екзотичну птаху, що випадково залетіла в сіре безлике приміщення, наприклад, в морг. Її шовкова червона сукня коштувала, як невеличкий острів, а на зап’ястях виблискували браслети зі справжніми діамантами, що нині відбивали не люстри залів для прийомів, а холодне світло типових квадратних ламп під стелею. 

— Ви хочете, щоб я підняла руки? — Єва повільно перевела погляд на службовицю, і в її очах з'явилися зверхність і зневага. — Це погроза? — дівчина вигнула ідеальну брову. — Що ж, мій адвокат отримує достатньо багато, щоб засудити вас на років десять просто за цю вашу фразу! І йдіть хоча б вимийте свій поганий рот, перш ніж звертатися до мене на «ти»! — в кінці Єва вже шипіла, розгнівана до краю. 

Пані Торнтон підійшла ближче, глипнула на неї зацікавленим поглядом. Так лікар дивиться на нарив, роздумуючи, як його краще препарувати. Тоді спокійно відповіла.

— Тут немає адвокатів. І не буде. В школі Святого Джуліана є лише статут і низка правил, які ти незабаром вивчиш назубок. Твій батько достатньо заплатив за те, щоб із тебе вибили гонор і нахабство. Знімай сукню і всі прикраси!

Єва розсміялася, похитала головою, але не відповіла. Можливо, не знала, що сказати на згадку про батька, а може, вирішила поки що затаїтися, поглянути і роздивитися спочатку, куди це вона потрапила. Дівчина почала повільно розстібати елегантне кольє на шиї. Як тільки розстебнула, пані Торнтон грубо висмикнула його з рук дівчини і швиргонула золоту прикрасу на стіл на спеціальну тацю.

— Обережніше! — вигукнула Єва. — Це Картьє, випуск п'ятдесятих років! Якщо ви його подряпаєте, ваші онуки будуть відпрацьовувати борг у моїх стайнях!

— Каблучки теж знімай! І сережки! — не слухала її обурення службовця, терпляче чекала виконання наказу. 

Єва знизала плечима й по черзі витягла з мочок вух діамантові сережки.

— Сподіваюся, у вас є сейф, а не просто шухляда в столі, — процідила вона крізь зуби, кладучи прикраси в простягнуту долоню службовиці. — Хоча дивлячись на ваш одяг, можна з упевненістю сказати, що ви навряд чи знаєте різницю між підробкою і справжніми коштовностями!

Отак огризаючись на накази наглядачки, як встигла її охрестити дівчина, вона знімала з себе свої прикраси одну за одною: елітний наручний годинник, тонкі платинові ланцюжки на щиколотці, пірсинг із білого золота на брові. Кожна річ була частиною її ідентичності та самоповаги. В принципі, без них вона мала б відчути себе беззахисною, але Єва лише випрямила спину ще рівніше. Вирішила не піддаватися обставинам та подіям, в результаті яких опинилася тут, в закритій Академії святого Джуліана. Усі репліки наглядачки лише викликали роздратування. Не на ту напали! Вона втече звідси однозначно! Треба просто й справді зачаїтися і вивідати таємні виходи. Вони обов'язково повинні бути в цьому пацючнику!

— Тепер одяг, — пані Торнтон кинула їй під ноги цупкий пакет, з якого вивалилася на підлогу чорна форма. — Твоя червона сукня занадто кричуща для Академії святого Джуліана. Тут вчаться порядні й скромні студенти. 

Єва подивилася на форму під ногами з таким виглядом, ніби їй запропонували вдягнути мішок для сміття.

— Я мушу вдягнула оце гівно? — вона торкнулася кінчиком вузьконосого елегантного черевичка до чорного одягу під ногами. — Ви справді думаєте, що якщо ви вдягнете на породисту кобилу попону для віслюка, то вона перестане вигравати забіги?

Вона почала повільно розстібати блискавку на спині, не відводячи погляду від наглядачки.

— Але добре. Нехай буде по-вашому. Я знаю батька, він не відступиться, тому просто перечекаю його гнів тут, у вашому свинарнику. Коли він забере мене звідси (а це буде незабаром, навіть не сумніваюся, бо він швидко відходить від гніву і дуже любить мене, свою єдину доньку!), тоді я вам все пригадаю! І коли я вийду звідси, то я куплю це місце і зроблю з вашої академії стайню для своїх коней!

Коли остання кнопка на грубій чорній формі була застібнута, Єва підійшла до невеликого дзеркала у кімнаті. Звідти на неї дивилася не дівчина із вищого світу, а й справді студентка академії. Щоправда, в цій академії вчилися особливі студенти. Тканина форми кусала шкіру, відсутність прикрас робила її простішою і якоюсь беззахисною. Та й відчувала вона себе не дуже затишно, але, звичайно ж, і виду не подала, вона лише вище підняла підборіддя і підморгнула сама собі у дзеркало. Наглядачка, задоволено гмикнувши, взяла до рук тацю з її коштовностями.

— Твій номер сорок чотири. Запам'ятай його. Тепер ти не Єва Марс. Ти сорок четверта студентка Академії святого Джуліана.

— Ви теж добре запам'ятайте, що для вас я тепер кошмар номер один, — кинула Єва, навіть не глянувши в бік пані Торнтон.

Вона не знала, що за темним склом дзеркала в оглядовій кімнаті за кожним її рухом спостерігали ще дві пари очей.