2 розділ. " Його задум "

Макс 

Я сидів у столовій , думаючи про ту дівчину. Коли я її побачив, то не міг відвести погляду. У неї була доволі симпатична зовнішність: темне волосся спадало до її шикарної талії. Коли я зустрівся з її поглядом, то побачив темно-зелені очі, в яких читалася лють. І тут вона наблизилася до мене, і те, що відбулося далі, мене вразило - вона посміла мене вдарити. Це ще сильніше мене завело. Ну, їй пощастило, що вона швидко пішла, але це ненадовго, бо я її знайду і змушу пошкодувати, що перед усіма мене опозорила.

Я думав, як їй помститися, і тут у столову зайшла до волі знайома дівчина-  це була вона. Поруч із нею була дівчина яку я відразу впізнав. Я "побавився" з нею минулого місяця, і вона закохалася в мене. Я доволі довго дивився на них, а потім до мене прийшла чудова ідея. Сподіваюся, їй сподобається. Я встав і вийшов зі столової.

Я залишив столову, але думки там і лишилися. Кроки відлунювали коридором, Та я майже не чув їх - у голові вибудовувався план. Повільно, але чітко. Я не любив діяти навмання. Кожен мій крок мав сенс, кожен рух-  наслідки.

Ліда напевно її так звати ту дівчину яка стояла біля неї. Так, саме вона стане ключем. Надто проста, надто відкрита, надто закохана. Такі завжди думають, що зможуть змінити когось, врятувати, закохати в себе по-справжньому. Я знав цей погляд. Бачив його сотні разів. І знав, чим усе закінчується.

А от інша.... Її імені я не знав. Вона не посміхалася мені. Не кокетувала. 

Покищо....

Коли я прийшов додому, мене зустрів Артур , який працював на мого так званого тата. Мама поїхала від мене в інше місто, я навіть не знаю, як вона зараз живе. Вона хотіла забрати мене, але тато цього не дозволив. 

--- Пане, вас кличе пан Олександр до себе в кабінет, каже що потрібно поговорити,- сказав він без будь-яких емоцій, так його вже навчили. Я лише кинув і направився в кабінет. Коли я зайшов, батько сидів у кріслі і попивав віскі. 

--- Ти мене звав ? Що хотів ? --- я не хотів затримуватися надовго, тому був би радий одразу перейти до теми.

--- Сину, навіть не присядеш ? --- він вказав на крісло. --- Пожалуй, відмовлюсь. Так що хотів? 

Він зрозумів, що нормальної розмови не вийде, і перейшов до теми. Я і так здогадувався, чого він хоче- ми говорили про це тисячу разів.

--- Мені потрібно, щоб ти почав працювати в моєму офісі, --- сказав він серйозно.

Я лише хмикнув, засунув руки в кишені і підійшов ближче. 

--- Ні.За.Що. Я твоєю бридотою займатися не буду. 

Я бачив, як він почав злитися, але мені було байдуже. 

--- А я не питав, хочеш ти чи ні. Якщо я сказав- будеш, значить будеш, - він стукнув кулаком по столу. Я не здригнувся. Мені вже було не смішно- просто нудно. Не звертаючи на нього уваги, я зібрався вийти, але він різко встав і підійшов до мене. 

--- Не смій повертатися до мене спиною ! 

А це вже мене розізлило. 

--- А я не маю всім догоджати, --- сказав я грубо. 

--- Маєш ! --- крикнув він. --- Я твій батько, зрозумів!? 

Я дивився на нього і не розумів, як мені міг дістатися такий батько. 

--- Ти мені не батько і ніколи ним не був. Я не буду таким, як ти, тому засунь свій бізнес собі в зад. З цими словами я вийшов з кабінету, грюкнувши дверима. Я зупинився в коридорі, сперся спиною в холодну стіну і заплющив очі. Усередині клекотіло, але не від злості- від втоми. Відчуття, ніби живу на своє життя, переслідувала мене роками. Він завжди вирішував за мене. Ким бути. Що робити. Як жити.

Я стиснув щелепи. 

Ні. Цього разу- ні. 

Я не стану його продовженням. Не стану копією. Краще вже бути покидьком у чужих очах, ніж маріонеткою в його руках. Якщо для цього потрібно спалити всі мости- я це зроблю. 

Я дістав телефон і відкрив нотатки. 

" Квартира. Найближчим часом."

Поліна 

Я не могла відійти від слів подруги. Як вона може кохати такого придурка- це ж жах. Я здогадувалася, що щось тут нечисто. Вона не могла закохатися так швидко. Це буде вже не моя подруга. 

Коли ми зайшли в столову, то я побачила його. Як його там... Макс. Він сидів і про щось думав, але коли ми пройшли далі, він побачив нас. Проте він не відводив погляду від моєї подруги, чим  мене занепокоїв. Він дивився на неї, як мисливець на здобич, і це мені зовсім не сподобалось. А подруга дивилась на нього і усміхалася. Я побачила в її очах те кохання,  яке було колись у мене, але мені довелося заховати це почуття далеко всередині себе.

Я штовхнула подругу, даючи зрозуміти, що ми зібрали позаду себе великий натовп, який почав обурюватися, і подрузі довелося пройти повз свого " бойфренда", як би цього вона не хотіла. Мене ж уже нудило від нього, і я думала, коли він уже піде. Він, наче почувши мої молитви, пішов. Коли він проходив повз нас, наші погляди зустрілися. В його погляді я не бачила нічого хорошого, а точніше- я бачила, що він щось задумав. І це було недобре. Я відчувала, що скоро про це дізнаюся.

Коли він пішов, я  з полегшенням видихнула і поглянула на подругу - вона вся літала у своїх думках. Я взяла піднос з їжею, і ми сіли за стіл. Я вирішила дізнатися, як це вона так швидко його покохала. 

--- Подруго, в мене питання. Як ви познайомилися.

Вона глянула на мене. 

--- Просто. Я пішла в бар, і ми з ним танцювали, він був доволі добрим, щирим, а потім все якось закрутилося і ми переспали. 

Від почутого я відклала їжу. Я вже не була голодна, а точніше- я була в шоці. Вона серйозно? Та вона в мене красуня,  а він - повний бовдур.

--- Що ти сказала? --- я хотіла перепитати, може, мені почулося. 

Вона лише винувато опустила очі. 

Ні, не почулося.

--- Добре.  Ти дізналась про нього хоч щось? Його ім'я- ладно, а прізвище? Скільки років? Хто в нього мама і тато? Чим вони займаються? І чому він до тебе навіть не підходить? 

Від цих питань подруга лише зітхнула, не бажаючи говорити, але я запитально дивилася на неї, тож їй довелося відповісти.