" Погляд через натовп "

Я прокинулася від того, що сонце світило мені прямо в обличчя. Його промені пронизували кімнату і розпалювали в мені відчуття незгоди з ранком. Неохоче я встала з ліжка, потягнулася, відчула, як м'язи ніяковіють, і попрямувала збиратися до університету. Йти зовсім не хотілося, але треба. Я вмилася, перевдяглася, зробила собі на сніданок яєчню з беконом.

Жила я сама. Тата і мами не було - загинули в автокатастрофі. Втрата відбивалася холодом у грудях, іноді здавалося, що я можу задихнутися від самотності. Але я намагалася жити... А точніше--- виживати. Рідних у мене не залишилося, крім подруги. Був хлопець, але він зламав мене я довго не могла відійти, і тепер я не довіряю жодному хлопцю. Рік тому померла бабуся- ще одна близька людина, і серце знову стислося від болю. То попри це, я намагаюся стояти, намагаюся не впасти. 

Я зайшла до університету, як до мене підбігла подруга. 

--- Привіт! --- після цих слів вона міцно обійняла мене. Я відчула тепло, яке, здавалося, може розтопити навіть холод моїх думок. Вона була невеликого зросту, кучеряве волосся каштанового кольору, карі очі світилися життям, а на вигляд скажеш,  що їй не 18, а 16.

--- Привіт, --- обійняла я її у відповідь. Вона взяла мене під рук,у і ми попрямували до кабінету. 

Вона розповідала про бар, хлопця, який лип до неї, і про свого коханого, я не знала хто він, але знала тільки те що він не помічає її. Я слухала її уважно. 

У кабінеті ми сіли за парти. Викладач нудно щось говорив, і я ледве вловлювала його слова. Подруга  ж взагалі його не слухала писала щось у телефоні, аж поки його погляд не впав на неї. Я штовхнула її в плече: 

--- Подруго ! Кинь телефон, очі підведи, --- сердито кинула я, забравши телефон у сумку. 

Вона ображено почала писати. 

--- Знаєш, іноді я думаю, що ти за того викладача Поліно, бо він так на тебе дивиться, --- хитро усміхнулася вона. 

Я знала, до чого вона клонить, і відігнала ці думки геть. Хай вони залишаться у Іри.

--- Іра ! Заховай свої думки назад  у голову, він старий і некрасивий, --- я сказала спокійно, а вона лише засміялась. 

Дочекавшись кінця пари, ми вийшли з кабінету і натрапили на фарфорову куклу: волосся у високому пучку, спідниця майже закривала п'яту точку, губи яскраво нафарбовані, очі підкреслені темними тінями. Вона стояла, жуючи жуйку, і дивилась на нас, немов власник світу.

--- Ей, що ви там регочете !? --- вигукнула вона, топнувши ногою. --- Смішно вам, чи що!? 

Ми ледве стримували сміх і обійшли її. Це була та сама стерва, яка думала, що весь світ належить їй. 

--- Ти бачила її? --- шепнула Іра 

--- Бачила, і не дивуюся .

--- Мда... Страшне як пудало, а під спідницю лізти дозволяє всім чоловікам,--- скривилась вона. 

Мені було байдуже. 

Ми йшли до їдальні, і раптом мене штовхнув хлопець. Було видно, що він поспішає. 

--- Вибач, я не хотів, --- кинув він швидко. 

--- Нічого страшного, куди біжиш? --- запитала я цікавлячись. 

--- Там... Дівчину принижують. Треба глянути.  Вибач, --- і він зник у натовпі. 

Слово" принижують" розпалила в мені злість. Я хотіла дати по морді тому хто це робить, але Іра схопила мене за руку. 

--- Полін, не вмішуйся, --- тихо сказала вона. --- Він нікого не жаліє. Якщо вирішив так і буде. 

Я кинула на неї сердитий погляд. 

--- Ти знаєш його?

--- Так. Макс. Найпопулярніший у корпусі, перевівся недавно. 

Я кивнула і побігла вперед , подруга пішла за мною. 

Там стояла купа студентів у колі. Дівчина сиділа на підлозі, плакала. Поруч- хлопець: спортивний, темне волосся, строгі  скулові риси. Його блакитні очі світилися люттю.

Ми зустрілися поглядами. Його холодний, пронизливий погляд здавив мене зсередини, але я не відступила. 

Я підбігла до дівчини і нахилилася, щоб подати руку. 

--- Не чіпай ! --- зупинив мене його голос. 

І тут у мені щось вибухнуло: 

--- Що значить " не чіпай " !? Ти що,  зовсім глузд втратив!? --- серце билося шалено. 

--- Знущатися над слабшою!? 

Він лише усміхнувся, нахилився ближче, його погляд приймав мене до кісток: 

--- А ти з характером. Ще раз відкриєш рот я змушений буду закрити його. 

Я прибула в шок від його наглості. Мій погляд зациклився на ньому. І тут не думаючи, що я роблю, я вдарила його з усієї дурі по щоці. Всі навкруги затихли. Чутно було лише стукіт мого серця. 

Хлопець приклав руку до своєї щоки в я поки він прибував у шоці просіла біля дівчини.

--- Ми зараз встаємо і йдемо. Ти не бійся, --- простягла я їй руку. Я допомогла їй стати і ми направились до виходу там на нас чекала моя подруга. Коли ми уходили я відчула на собі його погляд.  Але не звернула уваги. 

Ми дійшли до  туалету.

--- Ну як ти? --- тривожно запитала я. 

Вона витерла сльози.

--- Не треба було... Він тепер накаже тебе, --- шепотіла вона. 

Я обійняла її: 

--- Хай тільки спробує.

Вона посміхнулася і пішла вмиватися. А я думала: що вона йому зробила, що він так над нею знущався.

--- Що ти йому зробила?

--- Н... Нічого, добре, я піду, --- поспіхом промовила вона, залишивши мене з купою питань. 

Я повернулася до Іри. Вона дивилась на мене з питанням у погляді: 

--- Що ?

--- Ти з глузду з'їхала!? 

--- А що мені ще робити? Дивитися як на неї знущаються як і всі інші!? А отримав він за те що багато говорить. --- я підійшла до дзеркала і нафарбувала губи. 

--- Полін, будь ласка, стережись його, --- благально промовила Іра. --- Тобі простіше, а мені... мені складно.

Я здивувалася її словам що їй могло бути складно? 

--- Що складно?

--- Я кохаю його, Полін.

В мене з рук випала помада я не вірила своїм вухам.

--- Кохаєш!? Цього покидька!? --- крикнула я. 

Дякую всім за прочитання цієї глави це моя перша книга і я дуже сподіваюсь що вона вам сподобається я буду як надалі робити її кращою 💗