Розділ IV. Продовження спілкування

День видався не легкий. Розмова із Дженою забрала всі сили, але спати мені не хотілось. Вже темніло. Вуличні ліхтарі освітлювали і без того блискучий сніг. Було тепло і затишно. Я лежала в ліжку. Читати книгу я сьогодні не стала. Мені поскоріше хотілося забути всі проблеми і пірнути в “Тісний світ”. Набравши всі дані, я обрала клавішу “Вхід”. “You me Obsession” був в мережі!

  Мене переповнювали емоції. Я швидко відправила повідомлення.

Іві: - Привіт!

Глен: - Привіт, Іві…

“Ура! Відповів. Отже, ще не забув”. Я трошки оживилась.

Іві: - Як ти сьогодні?

Глен: - Як завжди, а ти?

Іві: - Теж саме. Якщо чесно, ледве дочекалася вечора, щоби з тобою знову поспілкуватися…

Глен: - А чому до вечора чекала? Я був тут і вдень…

Іві: - Так, я знаю, бачила, але тебе не застала. Потім подруга заходила, забалакались…

Глен: - Ясно…Іві, слухай, а можна питання?

Іві: - Так, звичайно.

Я злякалась. Якщо чесно, і в думках не було нічого такого, про що би він міг мене запитати.

Глен: Перше питання: ти, правда, віриш мені?! І усвідомлюєш Що я таке?

Прочитавши це повідомлення, в мене пропав дар мови. Але, не дивлячись ні на що, я просто довірилась своєму серцю і інтуїції.

Іві: - Правда, вірю і усвідомлюю, що ти – особливий…

Глен: - Так…вампір. Друге, скажи, що відчуваєш, усвідомивши, що цілий світ помиляється. Що відчуваєш, спілкуючись зі мною?

Іві: - Відчуваю щось казкове, з яким мені дуже хотілося зіткнутися. Це лякає, але в той же момент, розбурхує зсередини. Хтось скаже, що я наївна, що мене розводять, але я чомусь вірю, і з кожним днем розумію, що так – це реально!

Глен: - Хто скаже, що розводять – вб’ю, причому ж в прямому смислі! Як приємно бути собою… хай лише на форумі, хай тільки з тобою одною. А бачити – це шок!

Іві: - Я вірю – це моторошно…просто це в голові не вкладається…для  інших людей, але не для мене. Може це із-за того, що я аномалією цікавлюсь, тому і вірю. Мало таких, нема з ким розділити подібне…тільки сміються і все в жарт перевертають.

У мене затріпотіло серце. Як же ж було приємно з ним спілкуватися!

Глен: - Хотів би демонстрацію влаштувати…

Іві: - Яку?

Глен: - Показати на що здатний! Хоча, досить побачити мої очі в темряві…

  Я миттю уявила собі цю картину і в мене виникло величезне бажання поспілкуватися з ним в реалі. Він знову прислав мені повідомлення.

Глен: - Отже ти в коледжі працюєш, ким?

Іві: - Викладаю загальні мистецтво, а точніше - помічниця…

Глен: - А на якихось інструментах граєш?

Іві: - Фортепіано…

Глен: - Супер!

Іві: - Що аж так?

Глен: - Ну, це дивно, але, дівчина граюча на фортепіано чи роялі – якось еротично для мене. Ну, як мінімум, заворожує…

   Моє тіло обпекло холодним полум’ям. Глен подобався мені все більше і більше. Що зі мною відбувалося, я не знала.

Глен: - Мені здається, що тобі пора спати!

Іві: - Ні, я кави випила, тому не дочекаєшся!

Глен: - А прийдеться! Людям потрібно спати…

Я не відповіла.

Глен: - Ну ти чого?

Іві: - Нічого…

Глен: - Ображусь…

Я довго думала, перед тим, як написати, але все ж таки наважилась.

Іві: - Вкушу…

Глен: - Ти? Мене?

Іві: - Так! Тебе!

Глен: - Тоді і я тебе вкушу!

Іві: - Я перша вкушу, а ти продовжуй сердитися!

Глен: - Ну, вкуси…я теж вкушу, за животик!

Іві: - Живіт не чіпай…і вуха теж…

Глен: - А шию…губи?

Іві: - Краще губи! Шия небезпечно!

Глен: - Небезпечно…так…тоді губи…

Іві: - Що робиш?

Глен: - На віконечку сиджу...

Іві: - Круто!

Глен: - Приєднуйся!

Іві: - Неодмінно!

Глен: - Добре, мені пора. Треба йти, а тобі пора спати!

Іві: - Не хочу я!

Глен: - Так-так! Тобі потрібно поспати! А завтра і не надійся!!! Не сумуй!

Іві: - Добре. Щасти тобі!

Глен: - Спи, Іві! Солодких снів! Побачимося завтра!

І тут я згадала про завтра.

Іві: - Глен! Вибач, але мене завтра може тут не бути…

Глен: - Чому?

Іві: - Мене подруга попросила з нею піти на вечірку…Я до смерті не хочу, але ж обіцяла!

Глен: - Розумію. Друзям потрібно допомагати. Ну, якщо не побачимося, то гарно тобі провести час!

Іві: - Дякую, Глен! До зустрічі!

Глен: - До зустрічі, Іві!

“You my Obsession” вийшов із мережі. Я повернулась в реальний світ, і знову стало сумно. “Блін, як же ж не хочеться йти на це “паті”! Краще би я з Гленом ніч провела”. Але, виходу не було – я пообіцяла Джені і не хотіла її підвести. Я заснула.