Розділ І. Іві Салліван. Початок історії

                    “In Venere semper certat dolor et gaudium…amor non est medicabilis herbis…”

                                                                          (Cicěro)

                 “У коханні завжди йде змагання між біллю і радістю…від кохання немає протиотрути…”

                                                                           (Цицерон)

   Ви ніколи не замислювались над тим, що, будуючи плани на майбутнє, доля все одно зробить так, як вважає за потрібне саме вона, а не ми. І сумно те, що ніколи не можна передбачити, куди на цей раз вона направить нас. Із ким ми сьогодні розлучимося чи зійдемося? А може я або ти загинем сьогодні, не дивлячись на те, що ще вчора ми так класно проводили час в нічному клубі, а сьогодні ти дізнався, що кохана людина зрадила тобі, і не зміг це пережити. От що таке – Доля!

   Моє життя нічим не відрізнялося від будь-якого іншого. Доля гралася зі мною кожний день, кожну мить і завжди ранила в одне і теж саме місце – душу і серце. Тепер, я була готова віддати душу Дияволу, тільки би він повернув мене в минуле, і не дозволив зробити те, за що я заплатила дуже високу ціну. Хоча, пожертвувати собою заради кохання? Що може бути краще? Навіть, якщо тебе зовсім і не кохали.

   “Sine ira et studio”…

    “Без гніву і пристрасті” я починаю свою розповідь.

      Я – Іві Салліван, проста дівчина із Ванкувера. Мені довелось багато чого пережити і втратити, покохати і забути. Знаєте, інколи я мрію бути роботом, без почуттів, без емоцій, так легше.

     Я навіть ще не встигла пожити на цьому білому світі, але вже встигла пізнати чимало душевних потрясінь, які схиляли мене до поганих «фантазій», якими я не пишаюсь. Але, як бачите, доля ніяк не хотіла відпускати мене, для того, щоб знову і знову гратися з моїм і так вже вдосталь вимученим серцем. Завжди відбувалось так, що я кохала, але не була коханою. Я віддавала багато зусиль на те, щоби не зійти з розуму і постаратися все забути. Я навчилась ігнорувати цей світ, я відключилася від цього світу, я просто зникла із цього світу, і, признатися, ні за чим не жалкую.

      Про що буде моя історія? Та про те ж саме – про нероздільне кохання, заради якого варто було або жити, або померти. Те, про що я розповім, не кожного разу доводиться чути чи бачити.

***

       Все почалось зненацька. А до цього часу, моє життя проходило по звичайному сценарію. Біля року я зустрічалась із хлопцем, який любив мене, дуже сильно, спочатку. Незабаром, я стала для нього ще одним нудним днем, і нічого нового і цікавого він більше в мені не помічав.

      Мені до вподоби самотність, ніч, зірки і тиша. Світле, коротке волосся, блакитні очі і звичайної статури фігура, категорично не співпадали з моїми смаками та інтересами. Мене цікавила готика, містика і багато подібного. Я працювала помічником викладача загальних мистецтв у міському коледжі.

       Мої підопічні відрізнялися особливою винахідливістю та оригінальністю на заняттях, тому кожне закарбовувалося в пам'яті назавжди. Одним словом, на роботі не було місця для суму.

       Але вдень я не жила, а лише існувала. Це було все не моє. Я просто виконувала ті обов’язкові функції, які виконувала кожна людина на планеті. Це було нудно, і не цікаво. Інша справа – ніч. Я могла не спати багато днів підряд і при цьому не відчувала ніякої втоми. Кава була моїм вірним другом, але зовсім не виною моєму безсонню. Залежності не було абсолютно ніякої.

      От так я проживала і безглуздо проводила свої дні, до тих пір, поки саме життя не вирішило внести свої власні корективи.