4

День був насичений емоціями, хвилюванням, полегшенням від вдало складеного іспиту і святкуванням з подругами. Попри те, що мрією Єви були тільки танці, батьки наполягли (аякже! Це ж від них вона мала такий впертий характер) на отриманні юридичної освіти. От і доводилося суміщати такі різні сфери життя. У кав’ярні на території кампусу веселощі затяглися до самого ранку, і цього вечора Єва не потрапила до театру.

Наступного дня вона пошкодувала про те, що дозволила собі відпочинок.

— Ти пропустила тренування. Що ти собі думаєш? Так ти нічому не навчишся! Будь-яка вискочка з балетної школи має вигляд кращий за тебе. Тобі потрібна ця роль чи ні?

Грізний невдоволений тон прибиральника обрушився на Єву, щойно вона відчинила двері. 

Тримаючи швабру як спис, чоловік, мов грозова хмара, громадився над роялем.

— Божевільний! — гаркнула Єва замість привітання. — Яке вам діло до мене, до моїх занять? Ви мені не вчитель, не наставник. Ви — ніхто! 

Уперши руки в боки, вона нагадувала розлючену фурію.

— Маєш рацію. Я — ніхто, — здається, він навіть не образився. — Але й ти будеш ніким, якщо самовпевнено не слухатимешся порад. Спитаю вдруге і востаннє — тобі потрібна ця роль чи ні?

Незважаючи на праведний гнів, Єва зуміла опанувати себе і дослухатися до голосу розуму. Байдуже, яка його мета, якщо він пропонує допомогу, хоч і в такий нахабний спосіб, вона оберне це на свою користь.

— Гаразд, містере Я-зроблю-із-тебе-зірку…

— Венсан буде достатньо, — перебив прибиральник, відкидаючи швабру і наближаючись до Єви.

Очікуючи, що на неї зараз пахне перегаром, Єва відхилилася. Та її здивуванню не було меж, коли жовті промені софітів окреслили тверезого, акуратно зачесаного і пахнучого милом доволі привабливого молодого чоловіка. Зараз і густа рослинність на обличчі не надто псувала вигляд.

Кілька секунд вони сканували один одного поглядами, а тоді почалося...

… — Який в тебе акомпанемент? Що? Оце лайно? Це нікуди не годиться! Така, вибачте на слові, музика нівелює все, що ти хочеш з її допомогою висловити. Мовчати! Я знаю, що роблю. Не влаштовує — іди геть!

Єва в розпачі, вже мільйон разів пошкодувавши, що погодилася, впивалася нігтями собі у долоні, але покірно виконувала всі вказівки. Терпіла, бо відчувала результат. А згодом побачила й на власні очі. Через кілька днів вони перейшли в малий зал, де зазвичай розігрівалися перед виступом артисти.

— Того, що ти робиш, недостатньо, — вкотре наголошував Венсан. — Ти повинна бачити себе. Ставай, ось тут.

Він поставив її перед величезним дзеркалом у всю стіну.

— Не милуйся собою, тут нема на що дивитися. Товста, мов Мелісса *. 

— Навіщо ти мене ображаєш? — не витримала Єва. — Хіба я не роблю все, як ти кажеш?

Венсан не удостоїв її відповіддю. Зробив навколо неї кілька кіл, хмикаючи і роздивляючись. Єва почувалася несправедливо скривдженою, бо останніми днями майже нічого не їла, зате вичавлювала із себе всі соки і нарешті досягла потрібної ваги.

— Ми маємо прикрити твої широчезні стегна. Ти танцюватимеш у сукні. Невагомій і прозорій. Вона приховає недоліки фігури, натомість підкреслить переваги — пластичність і плавність. Маєш спідницю? Чи й тут без допомоги нікуди? Я знайомий з костюмером…

— Годі вже! Я маю все необхідне. Може, продовжимо?

Він примружився, а Єва зі здивуванням помітила натяк на усмішку, яка перемінила суворе обличчя, видаючи у ньому здатність до чогось позитивного. Якби ж Венсан частіше хвалив, чи хоча б тішив добрим словом, їм би було набагато легше працювати разом.

Дні минали, мов у калейдоскопі. Миготіли, як ілюмінація на каруселі. Не залишали часу на відпочинок, на думки, на інше життя. До кастингу залишалося два дні, Єва, на її погляд, досягла максимально можливого розвитку своїх здібностей, і своїм танцем була цілком задоволена. Але містеру Дюпре все було не так. Їм залишалося “прогнати” кульмінаційний момент виступу, найвищу точку, після якої судді остаточно мали вирішити, підходить вона чи ні.

Раз за разом Єва повторювала один і той же уривок танцю, і з кожним наступним Венсан все більше хмурнів. Він спостерігав за її па з таким виглядом, наче ось-ось настане кінець світу.

— Де твої емоції? — нарешті викрикнув. — Де почуття?! Ти як лялька вуду, рухаєшся, наче тобі встромляють голки в ребра. Тебе проженуть зі сцени через хвилину. 

— От вже дякую! Нічого не скажеш, підбадьорив так підбадьорив. Дикі звірі й ті краще ставляться до вихованців. Я не можу стрибнути вище голови, невже ти не розумієш?

— Ти повинна! — гаркнув Венсан, обрушуючи на ні в чому не винне піаніно свій кулак. — Я не вірю тобі! Не вірю тому, що ти показуєш. Це не танець, не політ, а дрижаки шкільної самодіяльності. Покажи мені пристрасть! Ти — одинока зірка, що падає на землю, згораючи в атмосфері. Це біль, жага до життя і самотність. Нумо! Рухайся! Активніше! Більше життя!.. Чорт.

Єва впала на коліна, задихаючись. Прикусила губу, щоб не розплакатися. Ну чого він від неї хоче? Не може вона. Не може!

— Це все? Все, на що ти здатна? Тоді у мене для тебе погані новини. Єдиний спосіб, яким ти можеш скористатися, щоб стати зіркою, оцей.

Він швидко наблизився, згріб її в охапку, хапаючи за сідниці, і поцілував. Міцно, гаряче і грубо. Першою рефлекторною реакцією дівчини було відштовхнути його й копнути коліном у пах. Але потім губи його раптом стали м’якими, ніжними, збуджуючими, так що всі можливі і неможливі сценарії розвитку події вилетіли у Єви з голови, залишаючи приємне тремтіння спітнілого тіла і пурхання метеликів у животі.

Не відриваючись від її губ, Венсан прошепотів:

— Ти повинна жити танцем, увібрати його в себе. Коли він стане твоїм коханням, твоєю пристрастю, твоїм божевіллям, тоді весь світ впаде до твоїх ніг.

Вона зачаровано зазирала у сіро-блакитні бездонні очі і цілий світ для неї зараз був у цих очах. Зник малий зал, дзеркало і стійки, місто за вікном. Зникло і втратило важливість все, крім чоловіка, який міцно тримав її у своїх обіймах. Наче в уповільненій зйомці, він обережно відсунувся від дівчини, сів за піаніно і торкнувся клавіш. Божественна мелодія, яку Єва підсвідомо жадала почути знову, заполонила простір, увірвалася в її серце, сповнюючи його чимось новим, досі невідомим, таким величним, що не могло втриматися всередині.