3

Закінчивши готуватися до завтрашнього іспиту, Єва побачила, що стрілка на годиннику наближається до одинадцятої. Цієї години в театрі точно нікого не повинно бути. Мати чергувала в клініці, батько поїхав у відрядження, тому Єва зі спокійним сумлінням, що не доведеться зайвий раз хвилювати батьків, вирушила самовдосконалюватися. На щастя, будівля знаходилася недалеко від її дому.

Як за законом підлості, ще не переступивши поріг залу, дівчина відчула, що знову не одна. Але цього разу щось було по-іншому. Вірніше, хтось інший. І він творив справжню красу на фортепіано.

Завмерши за ледь прочиненими дверима, Єва заслухалася. Мелодія звучала майже божественно. Гармонійні переливи то затихали вдалині, то знову вибухали міццю. Складні акорди перетворювали звуки на щось космічне. Подібної музики дівчина досі не чула. Немов класика в сучасній обробці, тільки ще краще.

Минуло кілька хвилин, перш ніж Єва зрозуміла, що мелодія йде по колу. Один і той самий пасаж раптово обривався на одному місці, ніби загальмовував і ніяк не хотів розвиватися далі. Виконавець, безумовно, дуже вправний, знов і знов намагався продовжити музичну тему, але йому наче щось заважало, і він повертався до попереднього уривку, який на самому початку справив на Єву таке незабутнє враження.

Зрештою, цікавість пересилила, і дівчина увійшла до залу. Побачивши того, хто сидів за роялем, вона була шокована. І не залишилася непоміченою. Виконавець обірвав на високій ноті свою гру і вилаявся так брудно, що напевно осквернив би це місце, якби було воно храмом. Однак для Єви в якомусь сенсі так і було, тому вона обурено засичала. Всі чари, навіяні чудовою музикою, безслідно зникли.

Вона не стала вітатися або взагалі щось говорити, просто вийшла на сцену і почала танцювати. Єва твердо вирішила, що їй плювати на нестерпного прибиральника, нехай він навіть так віртуозно грає на роялі. Той же, кинувши ненависний погляд у бік порушниці свого спокою, мовчки встав і пішов. Щось новеньке.

Нарешті Єва змогла розслабитися і зробити те, що їй не вдавалося останні кілька днів. Часу зовсім мало, адже вранці важливий іспит, не завадило б ще поспати.

Єва відпрацьовувала рухи рук. М'язи починали нити від напруги, але кінцевий результат її все одно не влаштовував. Не виходило передати задумане.

— Не так!

Від несподіванки Єва мало не підвернула ногу. Тільки цього бракувало!

Обернувшись, вона побачила чоловіка в робочій уніформі, що грізно зиркав на дівчину з-за лаштунків.

— Вибачте, що?

— Ти все робиш не так!

Єва щиро здивувалася.

Мов набитій дурепі, прибиральник взявся пояснювати, нервово жестикулюючи і з кожним словом просуваючись на крок ближче:

— Потрібно підняти лікоть трохи вище, він у тебе провисає, через це перенапружуються м'язи, і рух виходить кривим.

Від такого нахабства Єва не знайшлася, що сказати.

— Ну, чого встала! — гаркнув непроханий порадник. — Працюй!

— Що ви собі дозволяєте?! — До Єви нарешті повернувся дар мови. — Та хто ви взагалі такий, щоб вказувати мені, як танцювати?!

— Звісно, хто я такий, — передражнив прибиральник, — нікчема, бездарність, повний нуль... Навіщо мене слухати, правда?

Вся його фігура виражала затаєну образу і безвихідь. Насправді він представляв жалюгідне видовище, подумала Єва: зарослий, неголений, у брудному одязі. Можливо, він навіть дому не має, даху над головою, і йому дозволяють заробляти тут на життя мізерні гроші. Але ж душа його тягнеться до світла — прийшов дивний висновок.

Проте, подумки обсмикнула себе Єва, це не дає йому права вказувати їй.

— Щось ви занадто високої думки про себе, — стримано відповіла дівчина, — і навряд чи знаєте, як слід тренуватися.

— Ну-ну, — буркнув він і склав руки на грудях.

Використавши спинку рояля як опору, він сповнився рішучості спостерігати за її провалом.

От вже й ні! Вона не подарує йому такого задоволення.

Гнів надав Єві сил. Намагаючись більше не відволікатися на дратівливий елемент, вона продовжила заняття. І, будучи досить відвертою сама з собою, майже не здивувалася, коли спробувала виконати рух з урахуванням зауваження прибиральника. Все вийшло. Зрадівши, вона вже хотіла було вибачитися за різкість і спробувати встановити позитивний контакт із непроханим порадником, але той вже зник. До чого ж дивний.

Коли сили почали залишати Єву, перевалило далеко за північ. З такими темпами вона завтра точно не прокинеться вчасно.

Ігноруючи тремтіння у всьому тілі, дівчина зібрала речі. На виході з будівлі вона зіткнулася з містером Хатчинсоном, своїм старим сусідом, який підробляв тут сторожем і давав їй ключ від залу.

— Дитинко, — схвильованим голосом сказав сторож, — ти ще тут? Йди спати, мила. Ніяка роль не варта того, щоб так знущатися над собою. На тобі ж зовсім лиця немає.

— Зі мною все добре, — трохи прибрехала Єва. Але зараз її турбувало зовсім інше. — Спасибі, що пускаєте мене. А... що це за дивна людина, яка грає на роялі щовечора?

— О, дитинко, — багатозначно протягнув містер Хатчинсон, — це не просто людина. Він — видатний режисер-постановник.

— Не може бути! 

— Саме так, — сторож ствердно кивнув і зробив запрошувальний жест у бік своєї комірчини.

Дівчина пішла за ним. Всередині було затишно, стояв тапчан з теплим пледом, а на столі диміла чашка чаю.

— Венсан Дюпре його звуть.

— Ніколи про нього не чула.

— Не дивно. Його ім'я було відомо років з десять тому в Європі. Молодий талановитий режисер. За короткий час він домігся приголомшливих успіхів, але не менш гучним було його падіння з олімпу слави.

— Що сталося? — Єва була заінтригована.

Містер Хатчинсон сьорбнув чаю, зручніше вмощуючись на кушетці.

— Як всі молоді та амбітні люди, він вирішив, що зможе сам, з нуля, створити таке ж величне творіння, як і ті, що доводилося йому ставити на сцені. Вже не пригадую, що це було — спектакль або шоу, як зараз кажуть. Та й неважливо. На жаль, його чекав провал. Критики рознесли геть дощенту задум молодого творця та його втілення.