2

Єва не володіла якимись видатними здібностями, неординарною зовнішністю або особливим талантом, але що вона мала з лишком, так це завзятість, цілеспрямованість і воля до перемоги. Якщо вона ставила перед собою мету, то робила все, щоб досягти її. Так було, коли їй заманулося в дитинстві вчитися танцям, не маючи до цього хисту. І скільки батьки не відмовляли, нічого не допомагало. Їхня мала пампушка домоглася того, чого вимагала, і стала єдиною “неформатною” ученицею в класі. Після цього було бажання схуднути, яке увінчалося успіхом, і заробляти на життя улюбленою справою. А тепер метою Єви стало отримати якщо не головну, то одну з ключових ролей у постановці. Насправді вона прекрасно розуміла, що не дотягує до потрібного рівня, але готова була працювати день і ніч. Тому наступного вечора знову спробувала займатися на сцені. Підмостки її надихали, землю під ногами перетворювали на повітря і надавали крил.

Як Єва й підозрювала, в порожньому будинку театру на неї чекав недавній неприємний знайомець. Але цього разу дівчина твердо намірилася ігнорувати грубіяна, навіть якщо він суне швабру їй під ноги.

Прибиральник сидів на тому самому місці — за роялем. Вчора Єва списала це на втому і сп'яніння, але сьогодні її зустрів відверто недружній, але тверезий погляд.

— О, знову приперлася. І хто тебе тільки впустив сюди, — висловив незадоволення чоловік.

— Вибачте, а вам не потрібно прибирати інші приміщення? — стримано поцікавилася Єва, дістаючи з сумки мобільний.

— Не твоя справа! — кинули у відповідь.

Вона знизала плечима і вийшла на середину сцени. Краєм ока помітила, що фігура в уніформі залишилася на тому ж місці. Прилаштувавши у вухах бездротові навушники, Єва увімкнула музику і почала відпрацьовувати рухи.

Через кілька хвилин вона зрозуміла, що у неї нічого не виходить. І все через те, що прибиральник замість виконання своїх прямих обов'язків надумав пограти на роялі! Він видобував з інструмента розрізнені звуки, які, зливаючись з музикою в навушниках, створювали справжню какофонію. 

Єву охопило роздратування.

— Ви не могли б припинити? — попросила вона.

— А? Що?

Очевидно, йому було приємно знущатися з неї.

— Будь ласка, перестаньте... грати.

Вона обернулася, насилу тримаючи себе в руках, і натрапила на нахабну білозубу посмішку, яку не змогла приховати навіть густа рослинність на обличчі.

— Грати? — тупо перепитав прибиральник. — Я ще навіть не починав! — І почав стукати по клавішах так, немов це була барабанна установка.

Зціпивши зуби, щоб не вилаятися, Єва підібрала свої речі і знову була змушена покинути зал. Від образи на очі навернулися сльози, але вона змахнула їх, не даючи пролитися й краплі. Так далі тривати не може. Завтра вона прийде на годину пізніше в надії, що нестерпний технічний персонал театру припинить витівати на сцені і піде деінде махати шваброю.

***