РОЗДІЛ 1. Кров на снігу

Сніг під копитами перетворювався на червону кашу. Імператор Кассіан Люцій Аеліус сидів у сідлі, нерухомий, наче вирізьблений з каменю. Біле волосся, що спадало на плечі, забарвилося червоним від крові ворогів. Чорний обладунок був всипаний подряпинами і вм'ятинами, але жодна з них не пробила метал до тіла. На плечі — хутряний плащ, важкий, темний, з рубіном завбільшки з горіх, що прикрашав застібку на грудях, виблискуючи червоним вогнем. Єдиний яскравий акцент в усьому образі імператора.

Янтарно-бронзові очі з червоним відтінком дивилися на поле бою без емоцій. Під лівим оком — тонкий шрам, спадщина повстання і нагадування про ціну влади.

Довкола нього вирувала битва.

Три легіони Імперії наступали одночасно: центральний фронт, де стояв Кассіан, розривав лінії оборони Верданії наче ніж — масло. Ліворуч, крізь голі зимові ліси, просувалася кіннота генерала Коена, обходячи ворога з флангу. Праворуч — важка піхота перекривала шляхи відступу до столиці. Двадцять п'ять тисяч проти восьми. Це була не битва. Це була страта.

Верданці трималися відчайдушно — їхня армія, хоч і менша, билася з шаленою люттю загнаних у кут звірів. Але відчай не міг зупинити сталь і не міг зупинити лід.

Кассіан підняв праву руку.

Повітря навколо нього похололо. Сніг, що падав з неба, завмер у повітрі, немов час зупинився. Солдат Верданії, що біг на нього зі зброєю, раптом затих — його ноги вросли в землю, і останнє, що він побачив, — десятки крижаних списів, які з шаленою швидкістю наближалися до нього. Крик застиг у горлі. І вже за мить уламки льоду й плоті розсипалися по снігу. Імператор опустив руку і поїхав далі. Кінь ступав обережно, оминаючи тіла. Кассіан не дивився вниз, адже це не мало значення. 

Король Еріх Велінор зробив свій вибір, коли дав притулок Теодору Беккеру — аристократу, який втік від правосуддя Імперії. Кассіан вимагав повернути його, але Король Верданії не просто публічно відмовив, а ще й посміявся з цього. Це був привід, якого чекав імператор.

Адже головна ціль — Залізний перевал — ключовий торговельно-логістичний шлях, що з'єднував південь і північ континенту. Хто контролював перевал, контролював гроші. Хто контролював гроші, контролював війну. Верданія трималася за перевал, як блоха за пса. Настав час збити її. 

Десь ліворуч, ближче до лісу, пролунав крик, а потім наказ:

— Відступайте! Вогонь! Вогонь на флангу!

Потім ще один голос, ближче:

— Командире, вони горять! Ціла рота!

Кассіан підняв голову. Крізь завісу снігу й диму, на відстані сотні кроків, піднялося полум'я — не від факелів чи підпалених возів. Вогняна стіна, що сягала десяти метрів у висоту, розрізала імперські лінії навпіл. За нею горіли люди, кричали, билися об землю, намагаючись погасити полум'я на обладунках. Хтось із сотні бойових магів Верданії продовжував чинити спротив.

Кассіан легко торкнувся боків коня шенкелями. Тварина рушила вперед, спокійно, без поспіху. Імператор їхав крізь дим і крики — його очі були примружені, а на обличчі читалася байдужість.

Вогняна стіна тріщала й ревіла, неначе жива істота, що харчувалася плоттю й сталлю. Жар від неї відчувався навіть на відстані п'ятдесяти кроків — сніг танув під ногами, метал обладунків ставав занадто гарячим, щоб доторкнутися. Імперські солдати відступали, прикриваючи обличчя руками; деякі вже лежали на землі, обвуглені.

За стіною, серед диму й полум'я, стояв чоловік — Таеран Ішмар — тримав руки розкритими, долоні вгору. З них виривалося полум'я, що годувало стіну, і з кожною миттю вогонь ставав сильнішим, вищим. Обличчя мага спотворене від напруги, шрами від опіків на відкритих зап'ястях тріскалися й кровоточили, але він не здавався.

Кассіан зупинив коня за тридцять кроків від стіни. Зліз із сідла. Кінь відійшов, відчуваючи небезпеку.

Імператор ступив вперед. Жар обпік обличчя, але він не здригнувся. Підняв обидві руки — і температура навколо нього різко впала.

Повітря застигло. Сніг, що танув під ногами, знову затвердів. Крига почала рости з-під землі — спочатку тонкі голки, потім товсті шпилі, що тяглися через вогонь і утворювали крижану стіну. Вони пронизували полум'я знизу, розриваючи його на шматки. Вогонь шипів, тріщав, гаснув секція за секцією.

Таеран відчув це. Обернувся, побачив імператора — біле волосся, чорний обладунок, рубін на плащі. Очі холодні, як смерть.

Маг простягнув одну руку вперед. Вогняна куля вистрілила з його долоні прямо в груди Кассіана.

Імператор не ворухнувся. Крига вибухнула перед ним стіною, і куля розбилася об неї, розсипаючись бризками полум'я. Пара застелила все.

Коли вона розсіялася, Кассіан стояв незворушно. Таеран заскрипів зубами, виставляючи обидві руки вперед — і вогонь спалахнув навколо нього вихором, закрутився, сформував величезну вогняну змію, що з ревом кинулася на імператора. Пащека розкрита, очі палахкотять, тіло звивається в повітрі.

Кассіан простягнув праву руку вперед, пальці розкриті. Лід вистрілив із землі списами — десятки, сотні, гострі, як леза. Вони пронизали змію, розірвали її на шматки. Вогонь згас з шипінням, і лід поповз далі, до Таерана.

Маг спробував відступити, але крига була швидшою. Вона обплела його ноги, поповзла вгору по тілу. Таеран закричав, спробував викликати вогонь, але пальці вже не слухалися. Полум'я спалахнуло слабко — і згасло. Крига дісталася грудей, шиї, обличчя.

За мить — тиша. Статуя з льоду, застигла в позі відчаю. Кассіан стиснув долоню в кулак.

Лід усередині тіла розширився. Статуя вибухнула зсередини — не розсипалася, а розірвалася на шматки; кров змішалася з уламками криги й плоті. Частини тіла впали в сніг, розкидані по всій площі.

Кассіан опустив руку. Обернувся, пішов до коня. Не глянув на те, що залишилося від мага. Позаду вже просувалися імперські солдати, обережно обминаючи місце бою. 

Кассіан сів у сідло і поїхав до центру поля, де вже чекав вершник — генерал Коен, з мечем у руці й кров'ю на обладунку.