РОЗДІЛ 1. Кров на снігу

Лютий, 773-й рік талланського календаря. Другий рік від заснування Аеліанської Імперії.

Вітер скреготів по полотну Імператорського шатра, наче намагався продертися всередину разом зі снігом. Там, на відстані кількох кроків від жаровні, що ледве гріла, стояв Імператор Кассіан Люцій Аеліус і дивився на карту, розстелену на грубо збитому столі. Його срібне, майже біле волосся спадало на широкі плечі, чорний обладунок поглинав тремтливе світло вогню, а рубін на застібці хутряного плаща переливався усіма відтінками червоного. Янтарно-бронзові очі з багряним відливом вивчали лінії та позначки — кожна деталь на папері була відображенням майбутньої битви.

Позаду Імператора стояли капітанка і головний маг Імперської гвардії, а над столом схилилися троє чоловіків — очільники армії Кассіана.

Генерал Алан Коен — командувач кінноти, невисокий, жилавий чоловік, зі шрамом через ліву брову і твердим поглядом, що не знав сумнівів. Його руки були схрещені на грудях, підборіддя злегка підняте — він був одним із рушіїв наступу.

Маркус Феррен — головнокомандувач Імперської армії, герцог Залізних Рубежів, широкоплечий, з посивілою бородою й обличчям, що зберігало сліди десятків боїв. Його голос завжди був низьким і спокійним, навіть коли він говорив про смерть.

І Ліам Рейєс — командир імперського корпусу бойових магів, чоловік середніх років з темним коротким волоссям і блакитними очима. Він був вбраний у важкий чорний плащ із металевим відблиском. Під ним виднілася темна сорочка з високо застібнутим коміром і підперезана широким поясом, на якому кріпилися амулети та склянки з еліксирами. Його руки, вкриті татуюваннями у вигляді рун, були приховані довгими шкіряними рукавицями. 

— Їхня армія стоїть тут, — Феррен простягнув палець до позначки на карті, що зображала поле між двома пагорбами. — Шість тисяч піхоти, дві тисячі кінноти. Слабка лінія оборони і відкриті фланги. Виглядає так, наче Король Верданії послав їх просто на забій. Невже він не боїться втратити все?

— Справді відчайдушно, — коротко кинув Коен. — Їхня армія — дитяча забавка проти трьох легіонів. Центральний фронт проб'є їх за годину, моя кіннота обійде ліворуч, важка піхота перекриє відступ. Вони навіть не встигнуть зрозуміти, що все скінчилося.

Кассіан не відповідав. Його погляд ковзнув по карті, зупинившись на позначці столиці Верданії — Оксфалю. Місто на пагорбі, оточене високими кам'яними стінами, з палацом, що відображав велич колись могутнього королівства. На південь від столиці виднілися засніжені вершини Залізного Перевалу — найвищих гір Верданії. Через нього пролягав єдиний безпечний торговий шлях між півднем і північчю континенту, де знаходилася Імперія. Хто контролював Перевал, контролював гроші. Хто контролював гроші, контролював війну. 

Король Еріх Велінор тримався за Перевал, як блоха за пса. Верданія — невелике королівство, вчетверо менше за Імперію, але з монополією на транзит товарів. Кожен торговець, що вів товари з півдня на північ, платив данину Оксфалю. І він тільки збільшував її з кожним роком, відчуваючи свою незамінність. Кассіан не міг дозволити своїй державі залежати від примх чужого правителя, тому Перевал мав стати частиною Імперії.

Привід знайшовся сам.

— Ваша Величносте, — Феррен глянув на Імператора. — Розвідники доповіли, що Герцог Беккер втік зі столиці. Найімовірніше, вже після того, як ми перетнули кордон.

Кассіан звузив очі.

— Куди?

— Невідомо. Він не міг втекти далеко від Оксфалю. Нашої мережі на території Верданії достатньо, щоб відстежити всі його можливі маршрути, тож це питання часу, коли ми спіймаємо зрадника. 

Кассіан випрямився, відірвавши погляд від карти. Теодор Беккер ціле десятиліття займав посаду радника за попередніх правителів Аеліанського королівства, нині Імперії. Він знав розташування всіх резервних складів зброї та продовольства, маршрути постачання, слабкі місця у фортецях на південних кордонах; імена шпигунів, що працювали на Імперію в сусідніх державах; коди, якими обмінювалися командири легіонів під час кампаній. Це була карта, за допомогою якої можна було без зайвих зусиль розвалити Імперію зсередини.

Півроку тому він втік до Верданії, забравши усі державні таємниці з собою, і сподівався, що Еріх Велінор надасть йому притулок в обмін на інформацію.

Кассіан вимагав повернути його, але Король Верданії не просто відмовив, а ще й публічно посміявся з цього: "Цей білобрисий шмаркач боїться одного втікача більше, ніж чуми", — глузливо говорив про нього Еріх. І це стало ідеальним приводом для оголошення війни.

— План не змінюємо, — сказав Імператор, і голос його прозвучав так спокійно, наче він говорив про погоду. — Ідемо на столицю. Після захоплення Оксфальського палацу знайдемо герцога і повернемо до Імперії для страти. 

Феррен кивнув, не здивувавшись. Коен коротко і переможно всміхнувся.

Рейєс прокашлявся і промовив:

— Хоч їхня армія і не виділяється силою, але варто остерігатися їхніх бойових магів. Їх лишилося штук сто, але вони — головний козир Короля. Якщо вони вдарять разом, ми понесемо великі втрати. Нам потрібно залучити більше резервів з нашого магічного корпусу — принаймні ще тридцять осіб. 

— Скільки з них насправді небезпечні? — запитав Кассіан.

— Двадцять. Можливо, тридцять, — голос Рейєса був низьким, без емоцій. — Решта — середнячки. Я очікую, що вони розділяться: частину відправлять на поле бою, щоб уповільнити наступ; частина — захищатиме палац.

— Чи є хтось, кого варто остерігатися?

— Таеран Ішмар. Маг вогню. Занадто вправний як на старого. Очолював магічний корпус ще за часів попереднього короля, викладав у королівській академії, зараз — командир одного з загонів. Якщо хтось і спробує зупинити Вашу Величність, це буде він.

Кассіан кивнув. Запам'ятав ім'я.

Жаровня затріщала, викинувши декілька іскор. Вітер знову вдарив у полотно шатра, і на мить здалося, що вся конструкція зараз розвалиться. Але вистояла.