РОЗДІЛ 3. Кожному — свій кінець

Ріанон

На перший погляд, невимушений рух Імператора слугував очевидним сигналом до початку бою. Не вагаючись, я простягнула руку вперед, зосередила енергію в долоні й жбурнула безформну вогняну кулю в напрямку ворога, просто в груди. Полум’я заревіло, заповнивши весь простір між нами, і на мить мені здалося, що цього буде достатньо. Я розслабила пальці, очікуючи побачити ще одне обвуглене тіло на підлозі тронної зали. 

Та коли язики полум’я почали розступатися, переді мною постало зовсім не те моторошне видовище, на яке я чекала. Навколо загарбника виросла щільна стіна криги, мов непробивний кришталевий кокон. Моя сила не могла пробитися всередину: щоразу, коли вогонь торкався льоду, полум’я розпадалося на сотні дрібних тьмяних язиків, а зсередини натомість наростав новий шар льоду, захищаючи свого володаря. 

Від синергії двох протилежних стихій здіймалася пара, густими білими пасмами осідаючи на підлозі. Іноді повітря навколо відчувалося немов у пеклі, і вже за кілька миттєвостей лютий мороз обпікав шкіру. Незвичне відчуття, адже через магію вогню, що розтікалася по всьому моєму тілу, я ніколи не знала холоду.  Треба якомога швидше покінчити із ворогом, поки мої рефлекси не притупилися.  

Коли туман повністю осів, а останні іскри згасли, Імператор продовжував стояти на тому самому місці. Крига навколо нього повністю розтанула, але на самому чоловікові не було жодних слідів моїх відчайдушних атак. Жодної обпаленої нитки, жодної ознаки втоми. Змінилися лише його очі. Теплий бурштиновий відблиск у них немов вицвів, а райдужка стала світло-сірою, майже срібною. 

З обличчям, сповненим байдужості, він поволі підняв свою руку і спрямував її на мене. Температура навколо, здається, впала ще нижче. Краєм ока я помітила, як сніжинки за високими вікнами, що ще нещодавно весело кружляли в повітрі, тепер завмерли нерухомо, ніби сам час підкорився його волі. 

“Що це за моторошна сила?” 

Я відволіклася лише на мить, та її вистачило, щоб крига почала рости з підлоги навколо мене. Гострі тонкі вістря оточували з усіх сторін і стрімко наближалися, не залишаючи простору для маневру. Ще трохи — і вони пронижуть мене наскрізь. 

У спогадах я гарячково почала шукати бодай якесь захисне закляття проти атак знизу. Та більшість із того, чого мене вчили, було спрямоване проти магів землі й зараз не могло допомогти. Чому батькові вчителі ніколи не готували мене до бою з льодом? Невже ця магія насправді така рідкісна, що вони вважали її лише давньою легендою? 

“Я не зможу ухилитися. Хоча…” 

І саме тоді пригадався один з уроків із Таераном. Іноді ми нишком використовували відведений на тренування час для веселощів, які бодай на кілька хвилин робили палац менш схожим на клітку. Того дня ми танцювали посеред зали, і в потоці емоцій я відчула, як вогонь починає вириватися назовні. Таеран теж це помітив і вже почав зводити захисний бар’єр, але я встигла опанувати силу раніше. Я не стримала її, як робила зазвичай, а надала їй форму і вперше створила власне закляття. Іронічно, але зараз мене може врятувати той самий урок, який батько назвав би байдикуванням. 

Я крутнулася на місці, і з-під моїх ніг вирвався вогонь, складаючись у багряний бутон лікоріса. З кожним моїм рухом квітка розкривалася дедалі ширше; полум’яні пелюстки звивалися, наче живі, спалахуючи яскравими відблисками в напівтемряві зали.

І це спрацювало. Крижані вістря безжально танули в жарі вогню, не встигаючи дотягнутися до своєї цілі. 

Пара знову застелила все навколо, зробивши видимість майже нульовою. Я прислухалася, намагаючись вловити новий рух криги, та, здається, Імператор на мить припинив атакувати. Це — мій шанс. Не можна було дозволити йому першим перейти в наступну фазу бою. 

Я стрибнула крізь білу хмару вперед і метнула вогняну кулю ліворуч від нього так, щоб він її помітив. Водночас у повітрі сформувала ще одну і спрямувала її з іншого боку у його сліпу зону. Якщо він зосередиться на першій, друга вдарить у спину. Обхідний маневр Таерана ще ніколи мене не підводив. 

М’яко приземлившись позаду нього, я завмерла в очікуванні вибуху. Однак Імператор, здається, був готовий навіть до цього. Крізь щільний туман я встигла побачити лише те, як яскраві вогні потьмяніли, а тоді зовсім розчинилися в повітрі, ніби їх ніколи й не існувало. Не дозволяючи собі зупинитися, я жбурнула ще одну кулю, але результат був той самий. 

Я відштовхнулася від підлоги й почала швидко рухатися навколо стовпа пари, що поступово розсіювався, створюючи й метаючи нові й нові вогняні кулі. Усі вони летіли саме туди, де мав стояти ворог, і кожна наступна була швидшою за попередню. Та коли біла хмара остаточно зникла, я побачила, що Імператор ухиляється від кожної атаки. 

Його рухи були плавні, майже котячі. Від цього видовища складалося дивне враження: ніби він не бився, а танцював під музику, яку чув лише він. Мої атаки пролітали повз, врізалися в стіни й залишали сліди на погорілому камені. Одна з вогняних куль навіть майже влучила в імперців, які досі стояли біля входу й мовчки спостерігали за своїм повелителем. 

Я зупинилася лише на мить, щоб знову оцінити ситуацію. Очевидно, що ні масовані атаки, ні хитрощі проти нього застосовувати марно. Тепер зрозуміло, чому його називали найсильнішим воїном сучасності. 

Та я не встигла навіть перевести подих, коли з усіх боків у мене полетіли десятки тонких і гострих крижаних голок. 

Я розвела руки в сторони й опустила на себе купол, сплетений із чистої мани, якою користуються неелементальні маги, та вогню, що мав підсилити захист. 

Щойно купол зімкнувся навколо мене, беручи на себе удар крижаних стріл, як у підребер’ї спалахнув різкий біль. 

— Трясця. 

Я мимоволі впала на коліно, однією рукою й далі підтримуючи бар’єр, а іншою потяглася до боку, де щось нестерпно пульсувало, віддаючи глибоко всередину. Під пальцями я відчула теплу в’язку кров. Вона плавила лід, що застряг у рані, і від цього біль ставав ще гострішим, ніби вістря не зникали, а повільно розходилися в тілі.