РОЗДІЛ 8. Дорога додому

Колона повільно рухалася землями Імперії. Минуло вже два тижні відтоді, як вони покинули Верданію і були напівдорозі до Аетернії. Хуртовини лише посилювалися з кожним днем їхньої дороги, замітаючи основний шлях між країнами. Чим далі на північ, тим лютішою ставала зима. Немов сама природа намагалася зупинити їх на шляху додому.

Кассіан рухався на коні, очолюючи загін. Пліч-о-пліч із ним трималися Отто і Талія — головний маг і капітанка Імператорської гвардії, які були його особистими охоронцями. Трохи далі, проте досі поруч, — лицарі. Далеко попереду, майже гублячись із поля зору, їхали розвідники, що перевіряли дорогу. Під копитами коней хрускотів утрамбований сніг, а вітер завивав у вухах.

Імператор задавав рівний, спокійний темп усій колоні. Його погляд був спрямований кудись далеко — через товсту снігову завісу, що огортала все навколо. Він намагався побачити форпост, який мав от-от зʼявитися на горизонті.

Він озирнувся через плече, ковзнувши поглядом по солдатах, що тягнулися за ним вузькою колоною серед засніжених просторів. Їхні обличчя були почервонілі від вітру, дехто намотав шарфи так щільно, що лишалися видимими лише очі. Та Кассіан не відчував того пронизливого холоду — його сила відгороджувала від морозу, дозволяючи навіть у люту зиму ходити в легкому камзолі.

Думки знову повернулися туди, де застрягли ще з Верданії.

Зізнання Теодора під час допиту не давало йому спокою. Що зробить Імперія Отіс з інформацією, отриманою від герцога? 

Після сходження Кассіана на трон стосунки з Отісом залишилися здебільшого торговими, однак саме Парда Муаза бін Гумарі першим визнав нового Імператора Аеліанської імперії. Витік державних таємниць до такої могутньої країни був серйозною загрозою, але їхні теплі взаємини поки що не вимагали негайних дій. Принаймні — до прибуття до Даннамору.

Найбільше його непокоїли останні слова і несподівана смерть Бекера. Що він мав на увазі, говорячи про змовника?

“С… С… Хто він, в біса, такий?” — думав Кассіан.

Питань було більше, ніж відповідей. Можливо, герцог намагався назвати ім’я. Але Кассіан знав надто багато аристократів на “С” — принаймні тих, хто вижив після його сходження на престол. Ще більше було тих, чиї прізвища починалися з цієї літери. А може, йшлося про посаду? Чи про державу?

Ще й та руна, від якої загинув герцог. Кассіан бачив смерть у багатьох її проявах. Але це... Це була не звичайна руна, яку вивчали в Імперській магічній академії. Це беззаперечно було прокляття. Темна печатка, що знищила носія зсередини, як використану маріонетку. Надто складна для новачка чи навіть середньостатистичного мага.

Хоч руни й належать до базової магії, але довести їх до такого рівня міг далеко не кожен. Навіть в Імперії, маги якої споконвіку вивчають їх, існує небагато людей, які б так майстерно опанували цю справу. Вже не кажучи про руни, підсилені темною магією. 

Це наче й скорочує список підозрюваних, але водночас розширює його. Ті, хто практикують темні знання, роблять це нелегально, ховаючись від закону. 

З усім тим, це зачіпка, яка має привести до справжнього лялькаря. Хто б це не був, відповідь однаково варто шукати в Аетернії. А для цього треба дістатися туди якомога швидше.

Кассіана вирвав з думок один з розвідників, що рухався попереду, але тепер повернувся до основної колони.

— Ми вже наближаємося до форпосту, Ваша Величносте. Дорога попереду спокійна.

Імператор кивнув і злегка натягнув повіддя. Хід сповільнився. За декілька хвилин крізь снігову завісу почали вимальовуватися обриси масивної камʼяної споруди — високі ворота й гострі шпилі на вежах.

Біля вʼїзду вже чекав командир форпосту — невисокий чоловік середніх років у важкому обладунку з хутряною накидкою через плече. Він вклонився, коли Кассіан зупинив коня перед ним. 

Поки лідери колони спішувалися, командир розпочав свою доповідь:

— Ваша Величносте, вітаю у заставі Алькор. Ми приготували стайні й провізію для вашої колони, але… — він заминався, наче підбираючи слова, щоб не накликати на себе гнів Імператора, — є проблема на головному тракті до Аетернії.

Кассіан передав повіддя коня одному з вартових, щоб той подбав про скакуна. Потім подав знак решті заходити до табору і розміщуватися на ночівлю, а сам разом зі своїми охоронцями та командиром форпосту пройшов всередину в напрямку головної вежі.

— Говори.

— Дорога перекрита, Ваша Величносте, — командир йшов поруч, поки вони прямували до укріплення. — Останні декілька днів були люті хуртовини, що замели головний тракт найближчі сто верст. Зараз там замети по пояс коню і без розчищення не пройти… Мої люди працюють, але навіть з магами це займе щонайменше тиждень.

Вони ввійшли до вежі. Це була висока камʼяна споруда з товстими стінами, всередині якої можна було сховатися від негоди. Посеред кімнати для нарад стояв великий буковий стіл з мапами східних та південних земель Імперії — саме там, де знаходилися форпост і столиця.

— Скликай нараду, — сказав Імператор, скидаючи плащ. — Мені потрібні ті, хто знає місцеві дороги як рідний дім.

Командир вклонився і вийшов, залишивши їх у залі на самоті. Кассіан зітхнув і розімʼяв спину, немов час було братися до важкої роботи. Підійшов до столу, нахилившись над мапами, ще раз оглянув до болю знайомі дороги. Він провів пальцем вздовж жирної лінії, що пролягала через рівнини південного краю — найбільший і найшвидший шлях до столиці Аетернії. Однак зараз він недоступний.

Позаду пролунав голос Отто, який саме грів руки біля пічки.

— Ми стільки проїхали, і тепер нас зупиняє якийсь довбаний сніг…

Він відійшов від вогню, обігнув масивний стіл і став просто навпроти Кассіана.

— От би хтось його прибрав… — його голос звучав солодко і злегка улесливо. Він подивився на Імператора, всім своїм виглядом м’яко натякаючи на нього.

Талія, яка стояла поруч з ними, повільно обернула голову до Отто. В очах горіла не звичайна злість — в них можна було побачити шалену бурхливу лють, що була спрямована просто на мага. Її кулаки стиснулися аж до білизни на кісточках, але вона змовчала.