21. Микита

Яскраве світло телефону змусило мене розплющити очі. Мені здається, що ми тільки но заснули, ну принаймні таке відчуття.

Дивлюсь на Софію вона міцно спить, зібравши ковдру у свої обійми. 

Тягнусь до телефону і бачу купу пропущених і повідомлень від Демʼяна. Коли я вимкнув звук, чи ми були настільки зайняті, що не звертали увагу.

Тихенько виходжу з кімнати, щоб ніяк не розбудити Софію, їй потрібно відіспатися, на неї забагато всього звалилося на купу. 

Я хотів дати їй час, щоб вона відпочила, а тоді щось планувати, але коли вона вчора намилилася спати на дивані, така вся домашня з гулькою на голові і широкій моїй футболці, бо за її речами ми так і не заїхали, я просто не зміг стриматися.

Відчував себе хлопчиком у пубертаті. 

Та я взагалі себе перестав контролювати ще з клубу, коли її вперше побачив за такий довгий час.

- Алло, ти телефонував?

- Ти жартуєш?

Чую як Демʼян злиться, ми мали розібратися з тим шантажем, але я забув, от як йому пояснити!

- Що сталося? Давай не кіпішуй

- Дуй на офіс, я тут сам не вигребу і каву прихопи, бо тут як на зло апарат поламався

- Ок

- Ааа, і попередь Софію, щоб трошки побули дома, бажано не світитись

- Зрозумів

Скидую виклик, беру з гардеробу спортивний костюм, не думаю, що час для чогось парадного і повертаюся до спальної, як би не хотілося будити, але попередити потрібно.

Сідаю на край ліжка, легенько торкаюся її плеча, щоб не налякати, а вона навпаки, як маленьке кошеня, треться щокою об мою долоню і ледь помітно посміхається.

- Софіє, Соф…
 

Шепочу, нахилившись ближче, і нарешті вона хоч якось реагує.

- Мммм

Хмуриться, зводить брови докупи, а я знову зависаю, ще трішки і почну давитися слюнями.

- Софіє, проснись на секунду, я мушу їхати

Я думав, що так різко очі розплющують тільки у фільмах жахів. Але Софія не з жахом, а розгублено дивилась на мене.

- Ти куди? Що сталося?
 

Вона така налякана, що й не скажеш, що буквально хвилину тому солодко спала.

Її голос стривожений, так не хочеться йти від неї.

- Мені потрібно поїхати у справах, Демʼян щось нарив, потрібна підмога

Вказівним пальцем вимальовую зігзаги на її ключиці, а вона тягнеться до мене.

От як я міг тоді залишити її, як міг відмовитися від цього тепла. Якби тоді поговорив з нею то зараз ми б не були у такій дурнуватій ситуації.

Але після бою руками не прийнято махати.

- Ти коли повернешся?

- Не знаю, постараюсь чим швидше
 

Я б отак просидів вічність, готовий навіть прирости до цього ліжка.
 

- Не лякайся, будь ласка, але вам бажано не виходити кудись, так що школу і похід у магазин і за одягом прийдеться відмінити. Може попроси Лару, щоб завезла тобі якийсь одяг

- Думаєш безпечно її відправляти до мого будинку, думаю ті люди знають, що я тепер там проживаю?
 

А ось про це я не подумав, але з Ларкою ідея хороша.

- У Ларки тепер є охоронець, двоє справляться, але пізніше, бо Демʼян теж загружений

Чесно в шоці, що Демʼян з Ларою, вони дуже різні, я коли послухав його то навіть не одразу дійшло, що він не жартує. 

Ларка це ж вічний бунт, двіж і все в тому руслі, а Дьома навпаки домашній, ми завжди залипали у компах дома, а не тусувалися десь.

- То вони заїдуть сюди, до тебе?
 

Я цілую її замучені з ночі губи, беру себе у руки і таки відриваюсь від неї, уже біля дверей додаю:

- Заїдуть. А тобі на домашнє завдання вивчити словосполучення «до нас»!

Підпоргую і на силу виходжу з кімнати. Знаходжу ключі і рушаю.
 

***

У канторі темно, світло видніється тільки в одному вікні, а мені туди й потрібно.

Заходжу в середину, чую як мій телефон знову вібрує від смс.

- Бляха я вже тут!

Бурмочу собі під ніс, але все ж дістаю телефон.

Я навіть зупинився, щоб ще раз перечитати! 

- Софія: «Я вже скучила, дуже»

Ну от так можна!? Що вона робить зі мною. У мене були дівчата, які писали схоже, а інколи й показували як, але таке тепло розтікається вперше, від банальної смс.

На ходу відписую, а посміхаюся так наче мільйон виграв, а не заробив:

- Микита: «Я теж, постараюсь швидко справитись»

З таким настроєм заходжу до кабінету де з червоними очима сидить Демʼян і зовсім не розділяє моєї радості.

- Ти що цвітеш, як ромашка влітку?

Я вам казав, що він занудний, так ось, Демʼян, коли працює для нього нічого більше не існує.

- Тяжко Ласі прийдеться з таким тошнотиком

Тягну руку для привітання, але отримую стусанець.

- Дуже смішно! І вона не Лася!
 

Біситься, що я дозволяю собі так мило називати, а я чесно пробував казати Лара, а не виходить, от Ласька ще з дитинства Ласька, хоч убий.

Вмикаю чайник і підходжу ближче до компʼютера Демʼяна, він щось цікаве знайшов, хочу побачити, що це.

- Дивись зі мною поділилися деякими даними
 

Не цікавлюся, хто саме поділився, бо знаю, що в Демʼяна є люди, які можуть незаконно вибити або витягнути інформацію, але якщо чесно то мені байдуже, я хочу закрити цю справу і більше до неї не повертатися.

- І в нас ніби багато проблем, але їх можна анулювати

Демʼян підіймає на мене погляд і чекає моєї реакції.

- Як?

- По договорах бачу, що Стельмах банально продав будинок цим бандюкам
 

Складаю руки на грудях і пояснюю, що це не можливо, ми ж детально вивчили усі його угоди, та й будинок був оформлений на Софію.

- Але де ми промахнулись?

- Ми ніде, просто є ще цікавий пункт про який ми не знали і який тобі не сподобається!
 

Мені це все вже не подобається, моя кохана жінка сидить у страху, а я тут не розумію, що ми не так зробили.