20.3

Поведінка слідчого діє мені на нерви, він поводиться так, ніби все давно знає, але хоче трішки мене сколихнути. 

Ну вибач, пташко, я готувалась до таких питань.
 

- Микита Костецький мій добрий знайомий, а якщо бути точнішою то друг дитинства і навіть колишній хлопець

Чергова помітка і зустрічне запитання:

- Тобто ви не приховуєте, що між вами стосунки?

Гарно побудоване питання, якщо бути не уважною то можна гарно потрапити на гачок.

- Наші стосунки закінчилися приблизно вісім років тому. На даний час чемно вітаємось і на цьому все

Кондратенко настирливо витримує зі мною зоровий контакт, але знав би він скільки я книжок з психології прочитала, знайома я з такими приколами.
 

Тема стосовно Микити не закрита, по очах бачу, що є ще декілька підготовлених запитань.

- Скажіть, будь ласка, Софіє, а що повʼязує вашого чоловіка і Костецького?

Злегка підіймаю брови, стискаю губи у тонку лінію, я явно не той університет закінчувала.

- Наскільки мені відомо то вони навчалися разом, доки Микита не переїхав, але за всі ці роки більше не спілкувалися

Слідчий перебиває мене, навіть не дає завершити думку, хоче вибити мене з колії.

- Взагалі не спілкувалися?

- Ну може вітали один одного з днем народження, але не більше

Коротка пауза, а тоді ті питання яких я найбільше боялася.

- Ваш чоловік давно займався незаконним видом діяльності?

Роблю глибокий вдих, відчуваю, як долоні пітніють, намагаюся зібратися і все ж щось видавити з себе.

- Не можу сказати як давно, бо сама про це дізналася не так недавно, а про дещо взагалі з сьогоднішніх новин

- Тобто чоловік не обговорював з вами свій бізнес?

- Ні!
 

Ще декілька питань і мене просто розірве, бо я тримаюся з останніх сил.

- Тоді чому ви так різко продали свій будинок та ще й подрузі?

Ось до цього я не була готова, вони пронюхали навіть кому його продано. 

- Ну оскільки я розлучалася з чоловіком, мені потрібні були гроші, боялася, що залишуся з нічим, планувала купити за ті гроші щось бюджетне, а залишок залишити на перший час

Казочку складаю не погану, сама б могла у неї повірити.

- Чи є у вашого чоловіка вороги?

Дивне питання, він бандюк, чисто теоритично у нього мало б бути багато ворогів, але мені дійсно про це мало відомо, ну хіба, що Микита і його спільники.

- Навіть не знаю, Артем ніколи про це не говорив, нам не погрожували і ми не переховувалися

Кондратенко ставить лікті на стіл, пальцями перебирає ручку і з ухмилкою ставить ще одне питання:

- А підірвана машина хіба не погроза?

Розгублено дивлюся на слідчого і здається забуваю всі слова.

Ледве знаходжу сили, щоб відповісти.

- Артем сказав, що це неполадка у машині, він навіть казав яка, але я чесно не памʼятаю, що саме

Трішки прифантазовую, але вибору у мене немає.

Кондратенко закриває свій блокнот, підривається з місця, що змушує мене напружитися, не знаю, що робити і як поводитися.

- Дякую, що знайшли час, для зустрічі, якщо ще щось від вас буде потрібно то я зателефоную

Якщо чесно досить дивне завершення допиту, навіть не встигла роздуплитись.

- Звичайно, рада буду допомогти

Чемно посміхаюся і прямую до виходу, але уже в дверях вирішую поцікавитися, як справи у Артема:

- Скажіть, а що за це буде Артемові?
 

Виглядаю занепокоєною, ніколи не бажаю людям зла, навіть таким, як Артем,він сам себе потопив.

- Софіє, ще нічого не відомо, але судячи з усього то менше семи точно не буде

 Я заплющую очі і не прощаючись виходжу з кабінету, не хочу, щоб слідчий бачив мої сльози. Мені зовсім не шкода Артема, мені шкода Мішу. 

Одне коли твої батьки просто розлучилися, але ти можеш бачитися з ними обома, а зовсім інше, коли твій батько на зоні де кожен день сюрприз.

Коридор здавався незкінченим, я навіть встигла задуматися над тим, що хочу побачити Артема, хочу подивитися у його очі, цікаво чи шкодує він хоча б трішки про все, що встиг натворити. 

На вулиці мене зустрічає палкий вітер, а ще знову та, яка змусила зняти рожеві окуляри. 

Вона вперто наближається до мене і в мені появляється дике бажання стукнути її об щось тверде. 

Ні я не ревную, це скоріше злість, бо я б ніколи собі не дозволила спати з одруженим чоловіком. 

Хоча… я здається забула, як з Микитою чайок пила.

- Привіт, скажи, будь ласка, що там? Як він?

Кривлюся, бо не розумію, вона, що дійсно тут страждає за тим мудаком! Її голос схожий на голос якоїсь мучениці. Фу… ну не можу я її жаліти, не можу, от хоч убийте

- Там все супер, а його я не бачила!
 

З усіх сил стримуюсь, щоб не сказати щось зайве. Пальці стискаю у кулаки так, що нігтями у шкіру впиваюсь.

- А що кажуть, його випустять?

Вона зовсім дурна? Чи вона не знає за, що його загребли? 

Мої очі округлюються, а брови мало космосу не дістають, але таки відповідаю:

- А ти новини дивись, а не маяч тут, там все повідомлять!

Поправляю пасок сумочки на плечі і впевнено, я б навіть сказала пафосно йду в сторону свого авто.

Кидаю сумку на пасажирське сидіння, швидко намагаюся виїхати з цієї клятої прарковки, щоб не бачити цього всього цирку.

Але вже за декілька метрів вмикаю правий поворот і паркуюся на обочині. 

Мене просто розриває чи то від злості чи то від страху. Боюся втратити себе саму. 

Бʼюся головою об кермо ніби це має мені допомогти. 

Гучна мелоді змушує відірватися від такого захоплюючого заняття. Дивне передчуття, але коли бачу імʼя Антоніна Петрівна, серце починає колотити швидше.

- Софіє, ти де?